|
Дерево Бодхі : Роман
Петро Яценко
— Піраміда,
2011.
— 200 с.
— м.Львів. — Наклад 1000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-441-234-3
Жанр:
— Магічний реалізм
Анотація:
Дерево бодхі — рослина, сидячи під якою Гаутама Будда отримав просвітлення. Насправді ж це звичайне дерево роду фікусів. Сотні тисяч, мільйони таких дерев ростуть у всьому світі, навіть в оселі самотньої тридцятий'ятирічної жінки, героїні роману Петра Яценка «Дерево бодхі».
Мула — герой роману «Повернення придурків» плекає цілий яблуневий сад. Разом із другом він розуміє, що після осягнення Нездійсненної мрії людині залишається лише один шлях у житті. Але той, хто колись пішов цим шляхом, рано чи пізно повертається...
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Лайнер рейсу Відень-Париж прибував в аеропорт “Орлі” о дванадцятій десять. Овочі їхали в “Рено”-пікапі темно-синього кольору, що прямував до невеличкого замку. Його присутність видавали лиш вистовбурчені зі зелених крон свинцеві покрівлі веж.
За розсувною брамою пікап очікував чоловік в уніформі кухаря.
Ще за годину у велику залу їдальні, жваво спілкуючись, входила родина тримача контрольного пакета акцій транснаціональної корпорації, основним джерелом прибутків якої є вирощування генетично модифікованої сої.
Усі сідають за круглий стіл: голова сімейства – чоловічок низького зросту, в джинсах ... [ Показати весь уривок ]
і футболці, з глибоко посадженими сірими очима і густо притрушеним сивиною волоссям; його дружина-італійка з владним і лагідним поглядом пантери. Разом із ними за стіл, шумно відсуваючи стільчики, гепаються двійко різного віку янгололиких хлопчиків зі здоровими зубами і світлими шевелюрами та чорнява дівчинка. Перед кожним на тарілці лежить морквина: діти мають важку форму алергії на свіжі фрукти.
Стіл уже накрито, але темношкірий офіціант питає приємним баритоном:
– Що ви будете сьогодні?
– Чаю, – сказав маленький чоловік.
– І мені, будь ласка, чаю, – мелодійно рикнула пантера.
Після трапези, коли діти чемно встали, подякували й пішли, голова сімейства почав бешкетувати. Він їв черешні, і бив кожною черешнею об край миски, стверджуючи, що таким чином глушить хробака, і це дуже гуманно. Те глухе бамкання довго лунало залою їдальні, поки не забембало і не набридло. Тоді він покірно погодився їсти хробаків у черешнях живими, “мов устриць” – сказав він.
По краю миски з черешнями лазила гусінь, ніяк не наважуючись обрати, по який бік упасти.
– А так само, як у жінку, можна закохатись, наприклад, у комаху, – це був другий етап, друга стадія його бешкетів, уже не смішна, а зухвала. – Що це за комахофілія?.. А ти придивись до її рухів. Ти хитаєш тільки стегнами, а вона хитає всім тілом! Постійно виконує танок живота! І вона так само не помічає тебе, мов перехожа краля. Ти для неї в цей період часу не існуєш. Вона має свій інтерес, мету і наміри, до яких наполегливо прямує. Нехай це просто їжа, комфорт, діти. А ти підійди до неї, проведи перед нею лінію, – він пальцем перекреслює шлях гусені, – і ти ввійдеш у її світ, нехай ненадовго, але обидвох ти спочатку злякаєш, збентежиш... Поглянь, як прекрасно вона реагує! Уяви собі цей бісик цікавості в її очах і ледь вловиму грайливість. Не зрозумій мене неправильно. У цім світі можна бути закоханим і любити безліч речей, але більшість чоловіків у певний час вибирає чомусь жінку. Зрештою, як ти уявиш собі, наприклад, статеві зносини і насолоду від спілкування з гусінню?.. Хоча, пригадую, ти розповідала, як користувалась у дитинстві мухою, поки не зрозуміла, що це негігієнічно... Так, правда, у цьому в жінки більше вибору. Зрештою, що таке жердина в стріп-клубах, як не символічне дерево? Воно нагадує радше стовбур, ніж символічний фалос, як вважають декотрі. Та все це забавки. Кожен дуріє як знає... Ну що, звільнимо комашку із зачарованого кола? Я, здається, вже з’їв її будинок.
– Може, просто віддати її на кухню?
– Може, просто її вбити? Вона і так помре.
– Ага, ти так. Ну, порятуй її, порятуй. Бачиш, вона впала...
– Але вона народить нам дітей, які з’їдять нас колись, це правда.
– Я візьму її на черешню і викину у вікно, – вона встає з-за столу.
“Ми не можемо її полюбити, не здатні зробити щось для неї, – говорить маленький чоловік, лишившись наодинці, – хоча вона зробила для нас багато просто своїми наївними спробами облізти цю миску довкола... Так, краще не чіпати ані гусінь, ні жінку, що йде своїм шляхом. Потім не знатимеш, що з нею робити. Нехай падає сама, куди хоче. Нехай падає, мов достигла черешня.” [ Згорнути уривок ]
|
