Аня Гераскіна (Саніна) : Його звуть Міша... або Зорі в макаронах : оповідання : Відгуки читачів.

15.07.2012

Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Поки йшов дощ, прочитала крутяцьку книжку про дитинство "Його звати Міша або зорі в макаронах" Ані Гераскіної. "Ми їдемо в райцентр по магазінах. Я, мама і бабуня. Мама хоче папі бритву, а собі туфлі на весну. Баба хоче колготи тьоплі. А я хочу додому. Бо ми обов’язково ще підем вибирать обої для майбутнього ремонту, сільодку і два календаря з Хуліо Іглєсіасом (нам і сусідам)". Завантажити, а, можливо, й купити, можна тут:


Марина Гогуля

http://vk.com/wall17169066_2361

15.07.2012

Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

дорогою на ТВі (на лекцію Тетяни Жданової про самобрендинг) прочитала книгу Ані Гераскіної "Його звуть Міша...або Зорі в макаронах". Книга суперовська. Сіє позитив і доброту, навіяну спогадами дитинства. Так співпало, що моя дорога на ТВі пролягала через місця мого дитинства. Дві ностальгії: із книжки, та моя власна змішались і переплелися. Я згадувала свої дитячі ігри на Батиєвій горі, наш із подружкою суржик, вигадану мову, та власні зорі в макаронах. ) Щиро дякую Антон Санченко за можливість прочитати таку хорошу книгу! А @Аня Гераскіна за те, що таке хороше написала! Ура! Вечір вдався)

Ksenya Kysil

https://www.facebook.com/ksenya.kysil/posts/414205761950378

05.06.2012

Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Друзья, хочу вам порекомендовать очень жизнерадостную книжечку в стиле юмористических записок ребенка и написанную суржиком - автор Аня Гераскина, "Його звуть Міша... або зорі в макаронах". Я давно не смеялась так во весь голос, читая в транспорте. Некоторые вещи хочется цитировать как Подеревянского без конца. Марк когда прочитал, сразу спросил - а есть ли продолжение)) Я бы тоже не отказалась от продолжения)

Так как ни одна редакция, как я поняла, не рискнула печатать суржик, то мой приятель и экс-коллега Антон [info]barcaroly решил сам выступить в роли издателя и печатать книгу по требованию. В тоже время Антон выложил у себя тут книгу в электронном виде, полистать на досуге.




*****
– Ой, який вже дорослий став! Машо, глянь! А
був же ж отакусєнький!
– Не брешіть. Отакусінький – то Ваша дурна
болонка.
– Міша!
– Жоних, Марківно! А ким ти хочеш стать?
Сьогодні Міша хоче буть винахідником, але
обачливо відповідає «міліціонером».
– Молодєц! От я в твої годи…
– Мамо, я не малий. Я не буду.
– Ти бачиш, папа випив. Розкажеш і підеш.
– Я не хочу, мам!
– Так. Міша, давай раз – і все. І ніхто тебе не
чіпатиме.
– Чесно?
– Чесно.
Трактор пашет,
Трактор пашет,
Тракторист платочком машет.
Ти платочком нє маши,
Краще трактором паши!

Галина Георгіївна плаче тушшю.

****
В кімнаті сонячно і по-вранішньому свіженько.
Прокидаєшся і довго лежиш, вивчаєш квіточки
на обоях. Незрозуміло, чи то кедр, чи то клєвєр. З
природознавства у мене чотири, бо вчителька молода
і жалостліва. А так би трійка була. З натяжкою.
– Що це?
– Гербарій.
– Міша, шо це?!
– Це гербарій дікорастущіх трав. Як Ви просили.
– Де ти це взяв, Міша?!
– Вони діко росли. Я сушив їх в теоретичній ме-
ханіці, том два, бо діду…
– Цей гербарій нещодавно ріс в кабінеті хімії.
Ну що ти мовчиш?
– Марин Анатольна, а трійку поставите?

*****
– Де він? – фізрук підтягує адідасівські штани.
– Стоїть за углом біля будки!
– Крос він біжить. От сачок! Міша!
– Що?
– Чого стоїм, кого ждьом?
– Гусениця.
– Яка?
– Оця. Дивіться. Велика мохната, а на попі кра-
почка.
– У гусениць нема попи.
– А Ви на колінки станьте і побачите. Осьо оно!
Я палочкой щас!
– Міша, а бігтиме хто? Пушкін?
– Я перездам! Така ж гусениця – раз в полжиз-
ні! Розумієте?

******
В залі буде скілько народу! Завучка буде в новій
кофті!
Рєвзін з 10-А буде читати вірші собствєнного
сочінєнія. Сила!
Трам-там-шо-то-там...
....і я тебе чекати буду
У лютий холод і мороз.
Бо я люблю тебе, родная.
Я так люблю тебе до сльоз!
Ото пацан дає! А я все літо в футбол прогуляв...
Ой, ко-о-отик прийшов! Він линяє. Але все одно
добрий. Вегітаріянець – ліверку не їсть. Тато спіймав
йому мишу, так той лапою мацав і погляд був
такий, ніби візьме її зараз і поховає. З вінками і
оркестром.
Цілую Маркіза. Він пахне по-котячому, і шерсть
забивається мені у носа.
– Бабунь, – кажу, – можна, я не піду?
– Кудой?
– На концерт.
– Ти шо? Шо надумав! Марш в туалет! Попісяй
«на дорожку» та одівайся вже. Спасіння нема!
Плентаюсь. Маркіз іде слідом.



****
Я ніколи не буду дорослим. Ніколи. Шо хочте
мені робіть – ріжте, бийте. До баскетбольного щита
посеред школи в жовтих трусєлях прив’яжіть. Я не
буду. Я не хочу. Мені і так добре.
Добре.

http://tyatsubo.livejournal.com/43337.html

05.05.2012

Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

На правах мальчіка Міші позвольте сказать пару добрих слів про колєгу, хлопчика Мішу зі збірки Ані Гераскіної “Його звуть Міша... або Зорі в макаронах”. Я неодноразово читав у численних анотаціях фрази тіпа “ця проза нікого не залишить байдужим”, але чи не вперше натрапив на книжку, про яку справді можна так сказати. Начебто, нічого оригінально – пише собі якийсь сільський Міша нотатки за жизнь, і все це, звісно, стилізація, і місцями авторка передає куті меду, бо на якусь мить (на слово, інтонацію, реакцію) з’являється поруч із своїм героєм і навіть промовляє замість нього. Але, повірте, це ніяк не позначається на загальному враженні від книжки, яка витягує з пам’яті безліч забутих дитячих кайфів, запитань, ситуацій; у кожного вони були свої, й тому ця проза – безвідмовний детонатор з індивідуальними характеристиками, немає такої голови, в якій він би не спрацював. От, наприклад, у “Зорях...” Міша оповідає про те, як викликати “матюкливого гноміка” – я цей ритуал часто згадую, правда, ми з дворідною сестрою, здається, аналогічним макаром викликали “піковую даму”.
Одне слово, пасіба авторці та Антону Санченку, який паходу ще й затіяв із цим текстом епічний видавничий експеримент (про що пару слів сказано у післяслові).

Михайло Бриних

http://www.facebook.com/brynykh/posts/272089126220161

28.04.2012

Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Дуже спасибі шанівному Антон Санченко за "Зорі в макаронах" Ані Гераскіної, видані буквално недавно. Трошки давніше я вже читав крихітний шматочок цих самих "Зір" - і здалося мені, шо нічого більш прекрасного про дітей і про дитячу безпосередність я не читав уже давно. Міша - юний герой, який хаває життя - потрошку, з друзями, ділячись, розчаровуючись і ставлячи незручні питання дорослим. Дорослі знічуються, а нема нічо смішнішого як знічений від дитячого питання дорослий. Бо кожне таке знічення це столкновєніє світів. як два великодніх яйця зранку коли розговлятися.
Міша природний як сама природа, він говорить якнайприроднішим суржиком - ой леле, не читайте книжки про Мішу ті, хто думає, шо діти пяти років повинні говорити українською мовою за підручником української мови чи орфословником і чесати як по писаному. нє. нема там такого. тож - не читайте. не портьте собі й людям нервів. шоб потім не казали, шо я не казав.
- Іван Афанасійович, а де ваш онук? Спить?
- Щас!
**
- Мамо, я не малий. Я не буду.
- Ти бачиш, папа випив. Розкажеш і підеш.
**
- Гусениця!
- Яка?
- ...Велика, мохната, а на попі крапочка.
- У гусениць немає попи.
- А ви на колінки станьте й побачите. Осьо оно! Я палочкой щас!
- Міша, а бігтиме хто? Пушкін?
- Я перездам! Така ж гусениця - раз в полжизні! Розумієте?

Міша суперовий. Я б із ним дружив. І головне - він справжній. Ну якийсь аж намацальний, так шо ніби сусід. До речі, починається книжка з того, шо авторка доносить до відома всіх, шо Міша - її сусід. Заздрю авторці безмежно, шо уж там.

Це схоже на "Тореадорів з Васюківки", бо про дітей, про вічні теми й весело.
І універсально. Тут нема мобільників, скайпів, інтернету, скейтів, роликів чи ролексів. Виявляється, щоб посміятися, можна й без цього обійтися. (і Нестайко погано зробив, шо поміняв у своїх тореадорах в новій версії все на снікерси, марси, оцінки 12 балів і мобільники. Вони тіки заважають. Чесно-пречесно, Всеволоде Зіновійовичу.)

А зорі в макаронах? Да, і вони там є. І зорі, й макарони. Тіки в кінці.

http://www.facebook.com/oleksandr.stukalo/posts/2675708551065

Олександр Стукало