Аня Гераскіна (Саніна) : Його звуть Міша... або Зорі в макаронах : оповідання : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Олег Коцарев (джерело: Газета "День")

У проекті «Електрокнига» Антона Санченка одночасно в паперовому й електронному варіантах з’явилася прозова книжка Ані Гераскіної «Його звуть Міша... або Зорі в макаронах». Аня Гераскіна народилася 1984 року в Харкові, зараз мешкає в Києві. Цікаво, що дотепер вона публікувала свої твори переважно російською мовою; перехід саме в прозі з російської на українську — явище не дуже часте, а тому варте уваги і, хоч би як це по-бюрократичному звучало, — підтримки. Тим паче, йдеться про талановиту авторку. «Його звуть Міша...» — це епізоди з життя маленького хлопчика, його радості й прикрощі, ігри та серйозні ... [ Показати всю рецензію ] думки. Оскільки текст написано від імені самого Міші, то цілком органічною тут виглядає манера, так би мовити, мудрої наївності. Безпосередньо й елегантно такий умовно наївний персонаж показує і називає речі своїми іменами. Наприклад, абсурд суспільних відносин, брак адекватної комунікації в родинах, бідність, жорстокість. Але все — без жалюгідного моралізаторства, натомість забавно, навіть оптимістично: аякже, й у такому недосконалому світі можна жити, це беззаперечно довів сам Міша, котрий посеред усього цього знає, як себе зайняти і зробити щасливим. Або, можливо, поки що знає... Кожна частина книжки являє собою кумедний сюжетик. З орнаментальних елементів, окрім згаданої манери викладу, ще можна назвати багато малюнків а-ля підліткова книжка. А також — суржик як художній прийом. Мішану мову (на вигляд, здається, не зовсім слобожанську) Гераскіна відтворила дуже переконливо і кумедно. Отож, загальне враження від «Мене звуть Міша» — зворушливе і приємне. Книжка для читання з легкою усмішкою, особливо добре здатна розрадити, приміром у довгій та нудній дорозі, розповідає

Олег КОЦАРЕВ.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Артем Захарченко (джерело: Буквоїд)

Видавництво електронних книжок «Електрокнига» видало повість Ані Гераскіної «Його звуть Міша... або Зорі в макаронах», написану від імені маленького бешкетливого хлопчика.

«Бабця спіймала за труси, витягнула з кармана халата галстук-бабочку, силоміць на мене наділа і, сплеснувши в долоні, лагідно промовила: «Бісова дитина! Який гарний!»

Хлопчик живе у селі десь на Слобожанщині, говорить місцевим суржиком і любить всілякі експерименти.

«Дістаю з холодильника курячу ножку. Без апетиту їм, але кісточку загортаю в газєтку і ховаю в карман. По моїм здогадкам, якщо вкинути ту ножку в наш ставок, ... [ Показати всю рецензію ] у далекому будущому вчені знайдуть її і будуть довго вирішувати, чи були курки водоплаваючими, чи то просто ходили топитися під старість літ».

Авторка Аня Гераскіна пише, що ця книга про хлопчика Мішу - не для дітей. Вона - для дорослих, щоб вони не забували, як воно бути дітьми.

«Я задираю голову, і на мене навалюються зірки. Вся тисяча. Вони сипляться мені в рота, царапають стравохід і осідають десь в животі. Від цього хороше і лоскотно. Хіба що зря я в Вербицьких макарони їв. Зорі в макаронах - якось неромантично».

Впродовж книжки з Мішею не трапилося якоїсь довгої пригоди, як у книжках Всеволода Нестайка або Марка Твена. Зате маленькі пригоди в цьому віці відбуваються щохвилини.

«Ганька погано їздить на вєліку. Гірше за мене разів так в п´ять, а за Гриню разів так тоже в п´ять! Дуже хочу, щоб вона мене попросила, ну так, просто: «Міша, я зламала вєлік. Отвези мене додому». І додала: «На твоїй шикарній «Українє».

Як і всі книжки видавництва «Електрокнига», «Зорі в макаронах» розповсюджуються умовно-безкоштовно. Тобто, її можна вільно скачати на сайті видавництва, але потім, якщо сподобається, то треба оплатити. Або ще можна замовити друковану версію. Бо Міша - хлопець просто незамінний.

«Сядете під холодильником і відразу згадаєте, хто Вам з шланга помідори поливав, хто гусей ганяв і хто проголосував назвати нашу свиню Маріанною (мама - проти, тато - воздєржался, дід - «ви ще в ЗАГС її одтарабаньте, на регістрацію»). Кстаті, задумайтесь і Ви, шановний Полікарпе Ігнатовичу, хто тепер стане брехать мамі «Вони з нашим фельдшером майструють кролятнік» три дні поспіль».

Авторка каже, що коли привезла книжку на свою історичну батьківщину - земляки її схвалили, сказали - «правильний Міша вийшов». Обіцяли навіть замітку в районній газеті написати. Щоб усі дізналися про обіцянку Міші.

«Я ніколи не буду дорослим. Ніколи. Шо хочте мені робіть - ріжте, бийте. До баскетбольного щита посеред школи в жовтих трусєлях прив´яжіть. Я не буду. Я не хочу. Мені і так добре».



Аня Гераскіна

Поетка, есеїстка, журналістка, учасниця багатьох літературних акцій і фестивалів, зокрема «Київські лаври», «Московський відкритий міжнародний книжковий фестиваль», Ubud Writers & Readers Festival. Неодноразово публікувалася у різноманітних інтернет-виданнях, альманахах, періодиці України та закордону.



Видавництво «Електрокнига»

Засноване 2012 року для видання, перш за все, електронних книжок. «Мене звуть Міша...» - друга книжка, випущена під брендом «Електрокниги». Першою була «Нариси бурси» Антона Санченка. Зараз готуються до друку тексти Яни Дубинянської та Галини Ткачук. Окрім того, раніше працівники видавництва Антон Санченко та Артем Захарченко організували вихід у різних видавництвах таких електронних книжок:

Олена Захарченко. «Сім воріт» (Перша інтерактивна книжка в Україні)

Джошуа Слокам. «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» («Книжка на глобусі»)

Книжки «Електрокниги» випускаються в електронних форматах - epub та pdf - а також читач може замовити друковану версію книжки, яка йому сподобалася. Розповсюдження електронних версій відбувається умовно-безкоштовно - порядний читач має оплатити їх, якщо йому видання сподобалося. При цьому суттєвий відсоток від отриманої суми спрямовується безпосередньо авторові, як подяка читача за хороший текст.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олена Шарговська (джерело: Країна)

– Галь, почом у нас сьодні це морожене? – гукає до колеги продавщиця.

Купую морозиво в магазині біля залізничної станції селища Клавдієве неподалік столиці.

– Яке, то? Арбузне? – зазирає та до папірця з цінами. – Два пятдесять.

Простягаю 5 гривень, автоматично переходжу на їхню мову:

– Копійки давать чи не тра?

Переконалася, що суржик – окрема мова, коли працювала на місцевій фабриці ялинкових іграшок. Моя й українська, і російська відрізнялися від мови решти робітниць. Це не просто мішанка з українських слів, бо "зара", "ходьом", "їсиш" нема в жодній із них. Довелося вивчити, щоб ... [ Показати всю рецензію ] приймали за свою.

Дуже подібною мовою говорить Міша, герой книжки Ані Гераскіної "Його звуть Міша… або Зорі в макаронах".

"В автобусі мене укачує. Я бовтаю ногами, їм карамельку і тошню в кульочок. Помітив, якщо їсиш малінову канфєту, то в кульочку все червоне. А апельсинову – оранжеве. Красота!" Міша живе в селі, "по вулиці Леніна". Ганяє на вєліку, чудується з великої волохатої гусениці, в якої "на попі крапочка", викликає "матюкливого гноміка". Йому це все так подобається, що дорослішати він не хоче.

Я розумію Мішу. Бо його розваги дуже нагадують наші з подругами. Варили в бляшанці зловлених у болоті равликів. Влаштовували жабам дитсадок. Усе в цій книжці здається мені природним. І обкладинка брудно-блакитного кольору, із намальованими плямами – ніби вже замацана. І мова.

А перекладач Олекса Негребецький протилежної думки: "От людина бере­ться писати, як вона вважає, "живою мовою", а сама справжньої живої мови не знає і не відчуває. Неможливо, щоб людина, яка так говорить, вживала слова "обов'язково" та "майбутнього". Глухість до мови сучасних писькунів утомлює".

Та після прийняття закону Ківалова – Колесніченка таких тонкощів уже ніхто не розрізнятиме. Важливіше буде, яку ж мову вважати регіональною на Харківщині, звідки родом Гераскіна. Бо якою, наприклад, написано: "Міша, я зламала вєлік. Отвези мене додому. На твоїй шикарній "Українє".
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/olena-shargovska/_na-ukrajine/440663">Gazeta.ua</a>

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Валентина Вздульська (джерело: Казкарка)

Гераскіна А. Його звуть Міша… або Зорі в макаронах. – К.:Електрокнига, 2012 – 80с.: іл.

“Його звуть Міша… або Зорі в макаронах” Ані Гераскіної – книжка не для дітей. Вона “для дорослих, щоб вони не забували, як воно бути дітьми”. Так сказано в анотації. Однак дана історія може бути доволі цікавою й у контексті дитліт, адже подає певний зразок зображення дітей в сучасній українській літературі.

Зовнішнього сюжету як такого в книжці про Мішу немає. ”…Зорі в макаронах” збудовано із серії анекдотичних (“макарони”), а часом сентиментальних (“зорі”) епізодів, об’єднаних скоріше внутрішньою логікою. ... [ Показати всю рецензію ] Мініатюрні діалоги-геги в школі, з батьками, бабою й дідом, вчителями й друзями, короткі й кумедні випадки з життя – з цих нанизаних намистинок вимальовуються образ здавалось би пересічного українського хлопчика, який водночас видається чи не найхаризматичнішим персонажем в українській літературі останніх кількох років.

Особливим Мішу роблять три речі. Найперше – гумор. Тут ”…Зорі в макаронах” близькі до “народного” й обожнюваного чи не всіма жанру ”говорять діти”. Міша – говорить. Він говорить кумедно й дуже багато. Книжка – це майже всуціль лаконічні діалоги-геги або ж я-нарація. В кількох окремих випадках всевладній тут прямій мові так бракує непрямої, що годі зрозуміти, хто говорить. Така структура цілком прийнятна й навіть бажана своїм лаконізмом для дорослих, однак може бути трохи складною чи просто нецікавою для читачів-дітей, що більш радо сприймають традиційну фабулу й сюжет.

Друга річ, яка одразу привертає увагу до Міші, це його мова. Її максимально наближено до реальних розмов реальних українських дітей в суржикомовному середовищі: “В автобусі мене укачує. Я бовтаю ногами, їм карамельку і тошню в кульочок. Помітив, якщо їсиш малінову канфєту, то в кульочку все червоне. А апельсинову – оранжеве. Красота!” У цьому – ще один момент “дорослості” книжки, адже дитяче читання завжди має мовно-освітній аспект, а тому орієнтоване на літературну мову. Міша жваво оперує українськими, російськими та радянськими шаблонами, мовними зворотами, шматками реальності, що формують його культурну ідентичність. Назвати це еклектикою, гібридизацію, чи бодай якимось спеціальним словом було б неправильно, адже його мовленнєва модель розповсюджена в Україні настільки, що сприймається як нейтральний стандарт.

Зрештою, особливим Мішу робить і специфічний ракурс, до якого вдається авторка. Певною мірою йдеться про апологію дитини й дитинства. Світ Міші – свіжий, немов сотворений тільки вчора, так що навіть крапочка на попі в гусені розгортається цілим откровенням – не слабшим за божественні откровення крапки в символіці арабської каліграфії. Враження хлопчика живі, а жага життя – невгамовна. Разом з тим цей трікстер і романтик страждає на синдром Пітера Пена та Пеппі Довгоїпанчохи – він теж не хоче дорослішати: “Я ніколи не буду дорослим. Ніколи. Шо хочте мені робіть – ріжте, бийте. До баскетбольного щита посеред школи в жовтих трусєлях прив’яжіть. Я не буду. Я не хочу. Мені і так добре. Добре”. Звісно, перед нами драма комунікаційного розриву між дітьми й дорослими, що трохи збивається на пафос. Але також це драма віддалення від дитини в собі, ставання людиною, яка не тішитиметься від різнобарвного блювання чи викликання матюкливого гноміка. “Листи з дитинства ніколи не прийдуть”, – шкодує авторка на початку книжки. Дитинство тут продовжує бути певним ідеалом, адже поводитися й відчувати, як Міша, можна тільки в ньому.

Ані Гераскіній вдається немало: вразити читача образами, близькими й знайомими, як власна шкіра, показати світ дитини як болісний період з нерозумінням та переживаннями, замість сімейної ідилії подати розрив, а замість пасторалі чи інертного невиразного хронотопу – простір, що має безліч референцій з реальністю. Це рідкісні речі, якщо розглядати їх в контексті не дорослої, а дитячої сучасної української літератури. Разом з тим книжці не завадила б більша цілісніть, можливо, виразний сюжет. Принаймні, мені особисто хотілося б бачити історію Міші не просто “заанекдотованою”, але розпочатою, описаною, доведеною до кульмінації й розв’язки та завершеною. Зрештою, саме такими, чи дуже схожими Мішами населяють свої романи й повісті такі видатні сучасні автори, як Ульф Старк чи Марі-Од Мюрай. Вони не тримають своїх персонажів в епізодичних гегових шорах, а дають їм змогу розвернутися на всю глибину трагікомічного потенціалу.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Славінська (джерело: Українська правда. Життя)

Аня Гераскіна. Його звуть Міша… або Зорі в макаронах (Електрокнига)

Антон Санченко продовжує експериментувати з агрегатними станами книжки. Його успішні досвіди з романом "Нариси бурси" та з перекладом "Навколосвітньої подорожі" Джошуа Слокама еволюціонують.


Тепер ідеться про видання книжки молодого автора.

Справді, українські видавці з часів кризи 2008 року досі не відновили практику видання дебютних книжок "нерозкручених" юних авторів. Раніше для цього було видавництво "Факт", але… Після його банкрутства цю естафету не підхопив ніхто.

Відтак "Зорі в макаронах" цілком легально поширюються ... [ Показати всю рецензію ] як електронна книжка. Фетишисти можуть отримати і паперову книжку. Для цього в "Електрокнизі" можна замовити print on demand.

"Зорі в макаронах" - це вервичка ескізів. Настроєві тексти написано від імені хлопчика Міші. Він живе в провінції на вулиці Леніна біля магазину "Роднічок", ходить в школу, мріє стати мандрівником, закоханий у дівчинку Ганьку, любить маму та інших родичів.

Мова оповідок – суржик. Таким говорять діти, що живуть на перетині мов і тільки вчаться відділяти одне від одного чи цитують реалії та слова з постсовєтської культури.

Мішині історії написані в дусі наївного реалізму. Вони нагадають і "Тореадорів з Васюківки", і "Похороните меня за плинтусом", і "Секретний щоденник Едріана Моула" та низку інших подібних книжок.

"Зорі в макаронах" прочитаються всього за годину чи дві – це дуже короткий настроєвий текст.

Варто прочитати і вирушити в гості до бабусі чи на дачу. Нюхати повітря, валятися в траві, розглядати хмари та мріяти.

[ Згорнути рецензію ]