Дара Корній : Зворотний бік світла : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Тала Владмирова (джерело: Гоголівська Академія: від рукопису до книжки)

Мальви й зворотний бік Світла, або Міф в обгортці фентезі

(Вступ для підлітків і всіх тих, хто відчуває себе у душі не надто дорослим)

Що робити, якщо ти вже давно не дитина, але батьки чомусь цього не розуміють?
Та аби ж тільки це! Вони взагалі тебе не розуміють, так що інколи виникають дурні думки: а раптом ти із притулку? А ще, ти видаєшся дивним ровесникам, бо цікавишся геть іншим… І нещодавно з’явилося відчуття, що у дорослому житті ти завжди будеш таким собі «білим круком», якому замало рухатися звичним маршрутом: «дім-робота-дім-субота з друзями за кухлем пива»... То що робити?!
... [ Показати всю рецензію ] «Забий! Це минеться», - радять журнали для підлітків.
«Пуберантний період, емоційний фон, гормональна нестабільність…» - то шкільні психологи не лаються по-науковому, а погоджуються зі статтями у глянці.
«Замислися: а раптом ти справді не такий як всі, тож не варто витрачати сили і час, аби злитися з оточенням? Раптом саме ти – Обраний і від тебе от-от залежатиме доля Всесвіту?» - запитують фантастичні книжки.
Як на мене, порада «замислитися» завжди більш слушна, ніж «забити на проблему». Уже за це можна вибачити деякий пафос, властивий багатьом пригодницьким книжкам. І не дослухатися надто до коментарів скептиків: та невже саме від цієї конкретно людини так-таки усе і залежить?! А без неї ніяк у віковічній боротьбі між Добром і Злом?!
Ну, залишимо на їх, скептиковій, совісті питання: а нащо тоді читати книги певного жанрового напряму? Аби було що критикувати?
Й інколи потай погодимося з ними в іншій претензії: а чого світ, де й відбувається та боротьба, схожий на нашвидкуруч прописані декорації,а раси, що в ньому мешкають. Цілком запозичені із західної міфології? Тільки ельфи можуть бути втіленням Світла, а орки – Темряви? Інакше ніяк? Ну, там ще маги, драконів трохи для різноманітності, люди й то нечасто зустрічаються, хіба як глядачі головної битви…

Що ж там, на звороті Світла… чи Темряви або міф у вбранні фентезі

Певно, із попередніх абзаців вже можна зробити висновок, що до скептиків я не належу, фантастичні книги читаю із задоволенням, хай мій підлітковий вік і залишився далеко позаду. Ще можу додати, що й до сліпих обожнювачів фентезі не належу, тож із досить різноманітного літературного масиву щоразу намагаюся вихопити щось «новеньке» - несподіване й оригінальне.
Саме до такого «новенького», як на мене, і належить «Зворотній бік світла» Дари Корній.
Мальва – одна із головних героїнь її нової книги, молодша і за Аліну з «Гонихмарника» і за Оксану з «Тому, що ти є». Можливо, не лише жанр фентезі, але й вік дівчини-школярки вплинули на попередні розмисли.
Але й інші героїні цієї письменниці згадані не випадково: їх об’єднує не лише сильний характер, але й відчуття отої інакшості, яке, чого таїти, інколи досить-таки заважає їм жити.
У новій книзі письменниці це більш ніж виправдано: дійство, інакше й не скажеш, розгортається на грандіозній сцені, де декораціями слугує цілий Усесвіт, переплетення диво-світів. І Світ Єдиного Бога, в якому й міститься цілком впізнаваний Львів, а отже, і вся наша країна, далеко не найхимерніший. Хоч би й тому, що в деяких із них мирно, чи й не дуже, уживаються люди, Безсмертні, заклопотані своєю відвічною грою й зовсім загадкові, але необхідні істоти.
Хоч і казати, що отой наш світ скидається на піщинку, на яку випадково звернули увагу Безсмертні, не випадає. Хоч би й тому, що якщо увагу звернули, то, певно, його мешканці на це заслугували. Хай і не підозрюють, яка грандіозна історія відбувається навколо них, та ще й густо-густо замішана навіть не на українській, а на прадавньо-слов’янській міфології.
А в чому найбільша привабливість такого світу для поціновувачів фентезі? Певно, у тому ж, що й викличе насторогу в декого з читачів: нелегко повести пряму й чітку лінію: отут-от послідовники Світла, а отут – Темряви. Тобто, досить чітка градація існує й віднайденій новій безсмертній (так-така, віднайденій саме у Львові. Хай уже автор вибачає, що виказую його таємниці) це дадуть зрозуміти відразу, спонукаючи до вибору.
От тільки, якщо вірити усе тим же міфам, в душі кожної людини є місце й Сонцю, і Тіні. Урівноважити їх – то неабияка майстерність й водночас запорука розвитку, а то й існування світів.
Й інколи ота гармонія залежить не лише від гарних намірів однієї із найсвітліших і наймогутніших Безсмертних (зараз не згадуватимемо, куди, зазвичай, ведуть отакі наміри, бо не все так просто, як може видатися), але й від банальних жіночих ревнощів.
Ні, не все так просто у цьому Всесвіті. Волоцюга, ладний «ощасливити» й відразу забути будь-яку гарну жінку, може виявитися здатним на пристрасне кохання. Хоча хто сказав, що кохання Безсмертного, який вірно служить Темряві, то – нагорода, а не кара? Хто скаже, чорна мальва на руці – то знак обраності чи ледь не клеймо, мітка, аби вороги не помилилися при ударі?.. Звідки взялися хмари над пасторальним Мальвоградом, де й розпочинається головна дія? Казки, майстерно вплетені у твір мають потішити читачі і трохи розвіяти напругу чи слугуватимуть ключами для кращого розуміння важливих речей? І що можна побачити, глянувши на Світло зі зворотнього боку?
Це – далеко не повний перелік питань, що можуть виникнути у читача. Тож чи диво, що автор залишає деякі відповіді «на потім», до другої частини книги. Можливо, саме там героям доведеться побачити й зворотній бік Темряви. Тоді, певно, вони зможуть остаточно розібратися у своїх душах і в таємницях свого Усесвіту. Хоч останнє – навряд: надто оті світи живі й об’ємні. Таким сумно буде існувати й підтримувати рівновагу без дещиці таємниць.
Та, в будь-якому разі, читачам буде чого із нетерпінням чекати, героям – куди рухатися і дорослішати. А це вже немало навіть для дуже гарної книги.

Пост скриптум.
А так, забула про скептиків. Можливо, якщо вони будуть читати більше гарних фантастичних книг із не чорно-білим, а різнобарвним життям й правдивими у всій своїй складності характерами героїв, то збагнуть деякі важливі речі. Хоча б те, що нема чого скептично посміхатися над терміном «Обраний»: ним може виявитися будь-хто, бо ж доля Усесвіту, насправді, залежить від кожного з нас.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Валерия, Донецк (джерело: LiveLib.ru)

Зворотний бік

Прочитала цю книжку за один день. Безвідривно читала навіть в університеті й маршрутці. З такою книжкою напрочуд забуваєш про існування реального світу. Дара Корній доводить, що український фольклор і міфологія в поєднанні з авторською уявою - бездонне вічне джерело чудових, вражаючих глибиною й цікаівістю сюжетів, не гірших за затерті вампірські й магічні історії. Авторка створює світ настільки самобутній і не схожий на інші, що ви не зможете сумніватися в реальності такої світобудови.
Я про цю книжку могла б говорити безкінечно, бо прочитала два місяці тому, але й досі під ... [ Показати всю рецензію ] враженням... в книжці нема однозначних героїв. На кожного можна дивитися з двох боків. Який з них вірний, а який - "Зворотний" - то вже вирішувати кожному читачеві. Але особисто мене найбільше привертає не головна героїня - обрана Мальва й не світла та мудра Птаха, а темний зверхній, вільний як вітер Стрибог. І навіть ті сцени, в яких він поставав у найгіршій своїй іпостасі, не стільки лякали, скільки заворожували.
Взагалі книжка шедевральна! Тут і магія, і сила, і філософія, і життєві істини, й інші світи... словом все, що поєднує у собі не просто варта уваги, а особлива книжка, яка точно стане улюбленою.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Міла Іванцова (джерело: Друг читача)

Йменням Сварожого кола вітаю тебе!

Дара Корній. Зворотній бік світла. – Х. : КК «Клуб сімейного дозвілля», 2012. – 320 с.

Новий роман Дари Корній «Зворотний бік світла» особисто для мене став відкриттям інших вимірів, інших світів, що були «за рамками та межами», і одночасно новим відкриттям здавалось би добре знайомої людини, подруги – тендітної, веселої і дуже простої у спілкуванні Мирослави Замойської. Лише два роки тому вона cтрімко увірвалася в українську літературу зі своїм «Гонихмарником», і слово це, багатьма раніше незнане, стало звичним і мало не буденним. Авторка сміливо переплела ... [ Показати всю рецензію ] у творі нашу реальність із українською міфологією і швидко отримала схвалення багатьох читачів, особливо молоді. Через рік її другий твір «Тому що ти є» породив відгуки від старшого покоління читачів, тому що виглядав більш реалістичним, піднімав життєві проблеми – стосунків, вибору, вірності собі та справжнім почуттям. Хоча і тут без містичних сил наприкінці не обійшлося – така вже та Дара… Щось вона знає таке, чого інші не відають чи не помічають!

Я не люблю ковтати романи «за ніч», мені хочеться посмакувати твором, пожити разом із героями, відчути їх та зрозуміти… Ця книжка тримала в напрузі майже півтора тижні. Я споживала цей чарівний напій порціями, відслідковуючи його вплив на душу.

Не знаю, як там і про що пише Стефані Майєр, з котрою порівнюють Дару, я її не читала (до речі, письменниця теж), але саме слов’янська міфологія, на глибокому знанні якої ґрунтується сюжет роману, захоплює читача своєю образністю, соковитістю та мудрістю. І чому, насправді, всі ми ще зі школи знаємо про давньогрецьку та римську міфології, змалечку в курсі про гору Олімп, Зевса, Аполона, Афіну, Афродіту, Посейдона та інших «чужих» персонажів, але майже нічого не відаємо про міфологію наших давніх предків? Що промовляють нам імена – Сварог, Велес, Морок, Мара, Стрибог?

«Йменням Сварожого кола вітаю тебе, піднімаючи вгору руки!» – так вітаються мешканці Яровороту, одного зі світів, описаних в романі, де мешкають світлі безсмертні разом зі смертними. Читаючи, проходимо їхньою територією, розумно забудованою у вигляді кола, подібно поселенням трипільської культури, бачимо безліч мальв, відчуваємо аромати цілющих трав у храмі… Але це лишень один із безлічі сущих світів, з якими безсмертна жінка на ймення Птаха знайомить здавалось би звичайне львівське дівчисько, що закінчує школу, займається вільною боротьбою, розмовляє підлітковим сленгом і навіть не уявляє, яке потужне має коріння – батька із «темних» безсмертних та матір із войовничого, безжалісного до чоловіків сарматського племені амазонок. Неймовірні перетворення доведеться пережити дівчині Мальві, яку виростила до сімнадцяти років звичайна родина, обрана колись для неї Птахою. В чому її призначення? До якого світу пристане, усвідомивши, яка боротьба між світлими та темними ведеться за неї-безсмертну, що виросла в Світі Єдиного Бога?

Окремий, але невіддільний від долі Мальви, сюжет про неймовірної сили та мудрості безсмертну жінку Птаху, яка теж колись була звичайною дитиною, що одна вижила після того, як темні знищили її рідний Світ Чотирьох Сонць. Вражає також історія її кохання та багатовікового шлюбу зі Стрибогом, котрий зрікся свого темного світу заради жінки, їхня спільна драма, де любов і ненависть, світле й темне, замішані в одній посудині.

Хоч і повільно читала книжку, але сторінок під правою рукою ставало все менше, а кінця мудро закрученому сюжету було не видно… Та й зовсім не хотілося прощатися з героями, чиї долі вже стали небайдужими, з їхніми роздумами та пошуками істин і сенсів, з подіями, від яких частіше починало битися серце, а подекуди й сльози зрадницьки накочувались на очі. І коли я побачила на останній сторінці слова: «Кінець першої книги», зітхнула з полегшенням. Далі буде!

Знову Дара Корній сидітиме по бібліотеках та вдома над грубими книжками та чужими дисертаціями, ритиметься в інтернеті, розпитуватиме старих людей, розділятиме все по поличках, потім складатиме в один казан, варитиме, додаючи власних думок, сил та енергій, щоб читачам було смачно, поживно та життєдайно, щоб підключалися вони до вітчизняного «генератора» сил, мудрості та цікавин, до пори перекритих тінями заїжджих вампірів, гоблінів та чужих надістот.

Заздрю тим, хто ще не читав, адже у них попереду великі відкриття, роздуми та емоції!

Дякую тобі, Мирославо, маленька мудра жінко з племені сильних жінок!

Міла Іванцова

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Микола Цибенко (джерело: Гоголівська Академія: від рукопису до книжки)

Зворотний бік… критики

Корній Д. Зворотний бік світла: роман / Дара Корній; передм. Г. Пагутяк; худож. В.Котляр. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного дозвілля», 2012. – 320 с.

Передмова до книги – як увертюра для опери. От тільки «увертюру» до цієї книги написала інший автор – письменниця Галина Пагутяк. Слід відзначити, що передмова прозвучала коротко і змістовно-ємко. Важко втриматися від спокуси подати хоча б невеличку цитату: «Якщо в українського письменника є уява і смак, він цілком може обійтися і без імпортних гномів та гоблінів і тішитися увагою читачів». Краще важко сказати ... [ Показати всю рецензію ] – адже Дара Корній довела своїми творами ці якості.
Попереднє застереження – я не буду розглядати питання «Чому автор пише твір?», бо це не тема цієї критичної статті, але торкнуся питання «Для чого пишеться критична стаття?». Так от – вважаю, що критична стаття може мати дві мети: або пишеться для потенційного читача, який вагається – чи варто читати твір «N», чи не варто цього робити. Відповім зразу потенційному читачеві роману Дари Корній «Зворотний бік світла»: так, роман вартий того, щоб його прочитати тим, кому до вподоби вишуканий політ фантазії у вигаданому в уяві автора світі, але цей світ так близький до нашої реальності, що можна невільно засумніватися у фантазійності сюжету.
Якщо ця фраза заінтригувала, сідайте і читайте роман.
Перед поясненням другої мети критичної статті – невеликий відступ.
Коли я навчався в школі, то відвідував літературний гурток, який вів учитель української мови і літератури. Ось його слова у моєму вільному викладенні: «Якщо ви захопилися літературною творчістю, то майте на увазі, що читати чужі літературні твори ви повинні НЕ ТАК, як звичайний пересічний читач. Тобто – читаючи текст, у підсвідомості ви повинні аналізувати і запам’ятовувати: якими художніми засобами володіє автор, яке словникове наповнення твору, як автор деталізує свою оповідку…». До цієї мудрої поради слід додати, що не зайвим буде зафіксувати і помічені недоліки твору, отже, вчитися ще й на чужих помилках.
Після цього відступу можна відповісти на запитання «Для чого пишеться критична стаття?» і пояснити другу мету – якраз для тих читачів, які захоплюються літературною творчістю. Оце і є «зворотний» бік критики.
Скориставшись порадою учителя, я, як непрофесійний критик, вирішив зафіксувати певні моменти роману, які чимось мене вразили, і поділитися ними із читачами згаданої вище категорії.
Декілька слів про сам роман. Космос твору – вигадані та реальні світи: світлий світ, темний світ, світ Єдиного Бога та инші світи, в яких мешкають, кохають, ненавидять міфічні, історичні, реалістичні та вигадані герої, неповний перелік тільки їх імен вражає уяву: Птаха, Стриб (він же Стрибог), Мор, Мара, Посолонь, Верха, Мальва і т.д. Герої смертні і безсмертні, вони рухаються в просторі і в часі так, що від сучасного Львова легко переносяться до далеких сарматок-царматок-амазонок (хоча слово «амазонки», як не наше, в романі відсутнє). Канва роману побудована на непростих взаєминах між двома закоханими безсмертними – Птахою та Стрибом. Попри фантастичність сюжету, роман вражає життєвими реалістичними філософськими розмислами-висновками, які частенько нагадують афоризми. Цілу низку таких висловів я окремо виписав і з великим задоволенням (від повторного читання) наводжу тут (тільки деякі з них):
«…краса, розум, сила та мудрість в одній жінці – чи не забагато!»
«…Очікування битви – гірше аніж сама битва…»
«…ревнива кубіта – то стихійне лихо.»
«…надмірна самовпевненість завжди породжує самозакоханість.»
«…Є щось вище над поняттями добра та зла.»
«…Пла́кати можуть і вміють ті, хто вміє співчувати, кому болить і ті, хто вміє кохати.»
Тепер перейдемо до окремих художніх якостей роману.
Чим нам подобається неторканий людиною клаптик дикої природи? Різномаїттям, наприклад, квітів. Такими оригінальними квіточками в романі постають епітети: «ледача курява», «сіра смага», «шпаркий дощ», «кровожерна вдача», а ось вітер і «невловимий», і «свобідний», і навіть «навіжений». Важко утриматися від спокуси навести ще один (але який!) приклад: «…Довгокосі, дужі, красиві, граційні, худі, сильні, великі, повні, високі, стрункі, малі, юні, зрілі жінки та дівчата.» Ось така характеристика-малюнок сарматок-царматок. Це тільки окремі «квіточки» епітетів, а їх у романі цілий килим.
«…уривки-спогади трохи кволі, але такі яскраві, мов озимина, що визирає ранньою весною з-під снігу.» В цьому прикладі є й вищезгадані епітети, але це ще й метафора, яка поетизує роман. Пересвідчить ще один приклад: «Мальві подобалося тоді все, особливо безлюддя, а ще – вода, вода, вода, яка вабила, кликала, торкала, гладила, пестила…» В цьому реченні і метафора, і рефрен, і безсумнівно – ПОЕЗІЯ.
Кожний герой роману має свою МОВУ. Найбільш виразно це видно по «молодіжній» мові дівчинки Мальви. Ось її сленг: «не парся», «капєц», «лаханутися», «стрьомно», «бзік», «блін горєлий», «пофіг» та инші. З цією ж героїнею пов’язані і деякі іронічні сценки (яких, можливо, на жаль малувато в романі) – чого варта історія із вихователькою дитсадочка Саломеїною Охрімівною (вона ж – Сала Хрінова в устах Мальвочки).
Роман, мабуть, був би менш цікавим, якби автор не володіла майстерною деталізацією, яка животворить події, що відбуваються і у вигаданих світах, і в реальному світі. Смію стверджувати – роман цілком придатний для екранізації, бо являє собою майже готовий сценарій (додам – особливо для повнометражного мультфільму). На підтвердження тези про вправність автора у деталізації – досить розлога цитата опису гвинтових сходів у Чорнобоговому Храмі: «…Поруччя зроблене у вигляді чорних багатоголових змій, а бокові решітки оздоблені так званими сценами із людських гріхів. Творець драбини – справжнісінький гуморист. Щоб так художньо принизити смертних, слід добре запізнати їх світ – заздрість, пиха, брехня, чвари, наговір, зрада, зухвалість, гординя, нікчемність, лінь і ще багато чого з предовгого списку нечеснот.» Переконливо?!
Роман має дві частини, які розчленовані розділами з дотепними заголовками, назви коротко і чітко окреслюють наступні події. Для підтвердження – приклади: «Світ чотирьох Сонць», «П’яті ворота», «Сармати», «Великий Глас», «Біловоддя» та инші.
Ось, мабуть, і все, що я «наколупав», уважно читаючи «Зворотний бік світла», ну «тіпа капєц»… Далі – роман наодинці з читачем!

[ Згорнути рецензію ]