Галина Вдовиченко, Лариса Денисенко, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Максим Кідрук, Степан Процюк, Ірен Роздобудько : Двадцять письменників сучасної України: до 20-ї річниці незалежної України : антологія : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Дмитро Дроздовський (джерело: Друг читача)

20 письменників сучасної України. До 20-ї річниці незалежності України. – Х. : Фоліо, 2011. – 384 с.

«20 письменників сучасної України» – антологія новітньої української літератури, покликана заповнити прогалину в іноземному сприйнятті сучасного письменства (передовсім прози). Як зазначає в передньому слові О. Красовицький, генеральний директор «Фоліо», «зарубіжні видавці, зацікавлені у перекладі наших авторів, часто просять дати почитати представницьку антологію нашої літератури останніх років. Того ж бракує і молодим читачам, що тільки знайомляться з багатим та різноманітним світом літератури».

«20 ... [ Показати всю рецензію ] письменників» – енциклопедія новітньої літератури від А до Я, точніше, від В до У, оскільки починається з Галини Вдовиченко, а завершується армійським оповіданням «Наказ» ще 1990 року вже покійного Олеся Ульяненка. Чомусь видання не розпочинається традиційним «А» української літератури Юрієм Андруховичем. А завершується не на «Я» й навіть не на «Ш», де заслужено міг би бути Василь Шкляр. Книжка складається з текстів Винничука, Дереша, Жадана, Забужко, Іваничука, Ірванця (єдиний, хто подав не прозу, а іронічну поему «Білорусь» у традиційному для себе стилі а-ля «Любіть Оклахому»), Кідрука, Малярчук, Матіос, Покальчука та інших. Стильова і вікова палітра представлена якнайширше. Проте спробуємо дати відповідь на просте запитання: якою постає мапа літературних доріг України, перефразовуючи назву оповідки Сергія Жадана.

Так, «Брат» Галини Вдовиченко – це реалістичне оповідання із життя родини, в якій чекають на поповнення. Власне, маму вже мають забирати з пологового, а перед очима читача на кількох сторінках – життєва історія стосунків заклопотаного батька (якому не вдається «швидкісний омлет» і який весь час зайнятий зі своїм мобільним) з маленьким сином, який по-своєму переживає появу брата. Це реалістична родинна сага у форматі оповідання, якій, можливо, бракує динамізму і драматизму. «Навіжені» Максима Кідрука – історія, навпаки, цілком динамічна, в стилі кідруківського звернення до свого трансформованого в літературних жорнах минулого. Йдеться про восьмий клас і ще дитячий авантюризм, який результує у створенні банди й успішній її ліквідації, у формуванні НВПБ (в книжці «Останній рейс» 1963 року так називалось піонерське об’єднання Немає Пощади Ворогам Батьківщини). Кідрук романтизує шкільне розбишацтво з усіма його дивацтвами, максималізмом, наївністю і жорстокістю. Сергій Жадан, якому й самому випадало бути упорядником антології сучасної української прози, подає досить дотепну й майстерно зроблену замальовку з життя «мертвого індастріелу» Донбасу, до якого приїздить друг оповідача Крістоф Лінгг, аби сфотографувати цю загадкову зону. Географічний простір прописано надзвичайно точно, іронічно, дражливо, в тому просторі все чорно-біле, позбавлене життя. Урбаністичний простір знекровлений тому, що так і не зміг стати модерним. Переконаний, що така проза буде цікавою для Заходу, який, сподіватимуся, таки не втомився від нецікавої України.

В антології маємо відомий детектив (із трішки накрученим неправдоподібним сюжетом) від Андрія Куркова «Форель à la нежность», в якому син «у чотири заходи» мусить з’їсти «кремований прах» свого батька (причому син не знає ані про це, ані про те, що померлий – його батько). Урбаністичний сюжет про Київ у стилі В. Сорокіна маємо в оповіданні «Ночь Киева» Лади Лузіної, в якому порушено тему прийняття містом (що постає справжнім живим простором) новоприбулої дівчини і всі оказії, які з нею трапляються в містичному Києві, на варті якого в авторській інтерпретації й досі «архангел Михаил». Як завжди психологічно-міфологічна оповідь «Апокаліпсис» Марії Матіос (із присвятою Мойсеєві Фішбейну) вражає своєю моторошною переконливістю (маємо розкриття європейської теми). Юрій Покальчук у «Подорожі довкола себе» «завойовує» простір Москви і Пітера, розповідаючи якоюсь мірою і про власне життя. Маймо й фрагмент із роману «Музей покинутих секретів» О. Забужко, як на мене, вибраний невдало, бо в тексті «зашкалює» публіцистичний градус і мало сюжетики.

Отже, антологія вельми потрібна, передовсім як бізнес-проект української літератури, який може бути каталогом на міжнародних книжкових виставках. А й також синопсисом новітньої української літератури, який знадобиться нашим неофітам.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Славінська (джерело: Українська правда)

Ще вчора доводилося перебирати десятки книжок у пошуках забутої колись "новинки" для рецензії.

А вже сьогодні книгарні от-от вибухнуть новими книжками. Знуджені читачі вочевидь не можуть дочекатися пожвавлення після літнього затишшя.

Це помітно бодай з натовпу, який зібрався на презентації антології "Українські письменники про футбол". Або з появи масової міжнародної та всеукраїнської "діаспори" в Чернівцях на початку вересня.

Звісно, більшість видавців традиційно припасла нові книжки до Форуму видавців. Але щось нове все ж таки вже встигло просочитися на полиці книгарень.

20 письменників ... [ Показати всю рецензію ] сучасної України (Фоліо, упорядник Олександр Красовицький)
Поява такої книжки не дивує. Здається, протягом 2011-2012 року подібних антологій з'явиться ще не одна.

Масову увагу до жанру "збірних солянок" свого часу привернули антології "Метаморфози" та "Декамерон" із сакральним числом "десять" всередині.

Але прийшов 2011 рік, двадцята річниця Незалежності та двадцять письменників під обкладинкою.

Олександр Красовицький написав передмову "20 років у пустелі". Це своєрідний натяк на блукання Мойсея. Вселяє оптимізм - лишилося всього ще 20 років пережити :)

Центральним меседжем передмови мені видалися дві тези. Перша доволі очевидна - на ринку цікава українська книга може конкурувати з російською.

Друга теза стосується позиціонування товару. Красовицький називає антологію "чудовим путівником" для неофітів і "представницькою антологією нашої літератури останніх років". Сміливо, правда?

Якщо серйозно, то добірка авторів "путівника" може видатися не такою вже й репрезентативною. Причин тут три.

По-перше - часу замало для відбору "представницького" складу. Минуло лише 20 років незалежної української літератури. І ще достеменно не ясно, хто кому класик.

По-друге - величезна частина текстів антології - це вторинна сировина. Тобто вони вже колись і десь публікувалися.

Можна назвати декілька найбільш промовистих прикладів. Скажімо, "Апокаліпсис" Марії Матіос, фрагмент "Музею покинутих секретів" Оксани Забужко, фрагмент "Звірослова" Тані Малярчук, фрагмент "Форель à la нежность" Андрія Куркова, фрагмент "Сезонного розпродажу блондинок" Наталки Сняданко, старі-нові тексти Олеся Ульяненка та Юрка Покальчука тощо.

По-третє, в добірці авторів таки бракує кількох усім відомих "важковаговиків". Скажімо, Юрія Андруховича, Юрка Іздрика, Тараса Прохаська та ін.

Звісно, тут можна і треба говорити про суб'єктивність упорядника. Вона закономірна та природна.

Така антологія не може бути "путівником", та ще й "представницьким". Як і будь-яка інша антологія сучасної літератури, де все так швидко міняється.

Хоча державні мужі визнали антологію достойною. Її мали надрукувати державним коштом у програмі "Українська книга". Відтак офіційні джерела говорять про 234 тисячі гривень на видання 7500 примірників.

"20 письменників сучасної України" можна погортати бодай аби зрозуміти, яку українську літературу люблять чиновники. Ну а ще її можна подарувати Азарову. Раптом він знайде там собі щось до смаку?

[ Згорнути рецензію ]