Галина Ткачук : Найкращі часи : оповідання : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Євгеній Стасіневич (джерело: INSIDER)

Один з проектів видавництва "Електрокнига", що його ніяк не можна пропустити. Книга Галі Ткачук, що добре відома своєю "Славкою" і неймовірною дитячою повістю "Вікно до собаки", з’явилася спочатку в електронному вигляді, а потім невеличкими порціями почала надходити і в магазини.

"Найкращі часи" - це 24 новели, чи то пак новелки, не так пов’язані між собою сюжетно чи атмосферно, як зцементовані химерною і від того ще більш таємничою авторською волею. Переповідати їх безглуздо, іноді вони займають декілька невеличких сторінок; намагатися встановити "про що" вони - надто лобова стратегія як для ... [ Показати всю рецензію ] такої штучної (не в значенні неприродної, а в розумінні одиничної) і рідкісної прози, хоча відповідь, як і завжди в таких ситуаціях, може бути лише: "про найважливіше".

Читати "Найкращі часи" в один прийом – злочин, це наче їсти делікатеси пригорщами. Галинину прозу хочеться перекочувати на язиці, пробуючи на смак і вгадуючи тонкі і далеко не одразу очевидні нюанси. Бо мова – чільний герой цієї книги.

Це вибаглива проза, але не тільки тому, що авторка філолог і зводить свої новели на міцному літературному бекґраунді. Коли оповідання починається словами "Миша Василій зайшов у рукавичку. Тут пахло незнайомим дідом, було просторо і холодно", а закінчується тим, що сам цей дід, власник рукавички, заходить у неї і лягає спати – тоді відмахнутися від таких кульбітів фантазії просто так не вийде. Одним словом, "Найкращі часи" - це найкращий приклад того, що за електронні книги все ж варто платити.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: БарабОлька (джерело: Журнал "Однокласник" №1-2014)

Це я про «Найкращі часи», звісно, а ви про що подумали?
З авторкою книжки, що, як вказано в анотації, «наближає Найкращі Часи до читача» (себто до вас усіх і до мене разом із вами), ви вже давно знайомі. Кілька років тому, коли «Модна читанка» ще тільки починала своє життя в «Однокласнику», я знайомила вас із книжкою Галини Ткачук «Славка», відтак було ще «Вікно до собаки» (сподобається вашим меншим братикам і сестричкам) і збірка віршів «Я та інші красуні». Готуються до друку ще й «Вечірні крамниці вулиці Волоської». Тепер ви маєте коротке уявлення про те, що Галя Ткачук — авторка не менш як ... [ Показати всю рецензію ] п’ятьох книжок (насправді трохи більше) і красуня, а про «Найкращі часи» ми поговоримо окремо.
Як і кожному читачеві, вам, напевно, цікаво, про що ця книжка. І мені хочеться сказати коротко: про любов. І, можливо, смерть. Бо я щиро переконана, що книжки без любові нічого в цьому світі не варті, а смерть — це частина життя, і нема на це ради. Це 24 коротких оповідання, пов’язаних між собою або ж не пов’язаних. Хоч книжка й невеличка — усього 140 сторінок у маленькому форматі, та її не прочитаєш за один раз. Може, тому, що деякі оповідання змушують читача сісти й подумати про те, про що він не замислювався, читаючи грубий детектив чи «Війну і мир». Наприклад, про найважливіші запитання, які ми весь час носимо в голові, але так і не наважуємося поставити, оскільки не впевнені, чи хочемо почути на них відповіді. Або про те, як має виглядати ідеальна зустріч хлопця й дівчини, що має сказати він, а що домислити — вона. Чи говорять Кицюні й Кицюни Драмали? Як виглядає Птах Теренцій? Чому місця у трамваях завжди зайняті? Що насправді сталося в казці «Рукавичка»? Хто такі Перевірка і Золотоуста дівка? І нарешті — коли все-таки настануть обіцяні найкращі часи? Утім, мушу вас відразу розчарувати: прочитавши книжку Галі Ткачук, ви так і не дізнаєтеся відповідей на всі свої запитання. Адже запитання — це як життя, поки вони є, поти живеш. А коли знаєш усі відповіді, тоді і є найпевніший час помирати.
Але давайте не вдаватися в сумне. Вас, певно, цікавлять персонажі й діалоги. Так ось, слухайте. У «Найкращих часах» персонажі незвичайні, часом навіть дивні, і роздуми їхні незвичайні й дивні. Ба навіть химерні. Тут запросто дівчата розмовляють із золотими кішками, пальта оживають і набувають людських рис, а дід, як у старій знайомій казці, губить рукавичку й замість того, щоб повитрушувати з неї всіх звірів разом із прадавніми мамонтами, сам увіходить у неї й засинає. Тут можна знаходити людей при дорозі, підбирати їх собі, а відтак сказати: «Тепер я більше не підбираю людей. Вони ж лежать не на дорозі, а там, де блукає їхня свідомість». А діалоги? Ви, певно, знайдете заледве один чи два, які звучатимуть правдоподібно. Але так задумано, такою є таємнича схема, згідно з якою мають настати Найкращі Часи.
А на цьому я, гадаю, мушу завершити, щоб не псувати вам насолоди від тексту. Бо за кожною дивовижною історією йде ще дивовижніша, і хоч скільки разів я перечитую цю книжку – відкриваю собі щось нове, чого не помічала раніше. Ось якраз дочитую до слів «От тоді й настануть наші Найкращі Часи!» — і всідаюся на підвіконні. Чекаю.
Завжди ваша, в очікуванні Найкращих Часів —
БарабОлька

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анастасія Гаврішова (джерело: Власкор)

Галина Ткачук – здебільшого дитяча письменниця. У її книгах багато тварин, і сама вона – білка. Всередині і зовні. Але, коли береться за «дорослі» книжки, виходить те, що потрібно для порозуміння на межі між світами – дитячим і тим, де живуть із зосередженим видом на хоча б малогабаритне житло.

На обкладинці «Найкращих часів» - птах. У старомодному капелюсі, смугастому шалику і, скоріш за все, не дуже теплому пальті на ґудзиках. Це, за словами Галі, типовий київський інтелігент. Вбраний елегантно, але трохи недбало. Замислений образ Києва. Ілюстрації авторка повністю довірила Марисі Рудській, ... [ Показати всю рецензію ] і тепер жартує, що через них цю збірку й купуватимуть у паперовому варіанті.

Книга народилась електронною – спершу її опублікували на сайті проекту «Електрокнига», й уже в перший тиждень торенти й піратські сайти простягнули до тексту свої пазурі. Галя сміється й каже, що цей процес її заворожує. Це добра соціальна звичка – скачувати з інтернету книжки лише тому, що вони є новинками. Вона впевнена, що письменники лукавлять, коли плюються на розповсюдження їхніх творів у мережі – насправді вони тішаться, але на самоті.

Галі завжди хочеться вигадувати якісь міста. Наприклад, узяти Одесу й з’єднати її з Києвом. Щоб набережна Дніпра ніби випадково опинилась біля моря. Взагалі, щоб написати про якесь реальне місце, в ньому треба пожити. Тому Галя півроку прожила в Польщі і написала книжку про Краків. Ця книжка, щоправда, поки що загубилась у пилюці на полицях у довгому й нудному процесі видання.

Але існує Київ. Місто, яке є найближчим до серця. Місто езотеричне, на відміну від Кракова – той видно здалека, він лежить на долоні. Київ інакший. Його красу можна зрозуміти лише через особисті знайомства – коли починаєш бачити і розуміти людей. Він не живе в архітектурі, тому багатьом здається, що гламурний дискурс – це все, що його виражає. І якщо не пробиватись крізь міцний стереотип і не виражати місто самостійно, воно почне зникати. І колись зникне назавжди.

Галина Ткачук публікується не лише українською, але й у польських, німецьких та російських перекладах. На запитання, чи принципово відрізняються польське й українське літературне життя, розповідає історію, яка сталась під час її перебування у «Віллі Деціуша». Тамтешні працівники під враженням від Форуму видавців переповідали, як побували на Ночі поезії та музики. Відкриттям стало те, що, попри молодість і маловідомість багатьох учасників, переповнена зала слухала їх багато годин. Через це в поляків склалося враження, що в Україні література викликає в людей більше ентузіазму. «В них це більш професійно, а нас – із любов’ю», - пояснює Галя.

«Найкращі часи» пахнуть добрим сумом і водночас сумною добротою. Є такі книги, які потрібні саме в певний момент життя. Ця має траплятись тоді, коли стає болісною потреба в турботі. Коли хочеться, щоб тебе оберігали, обводили навколо шипів і боліт. Тоді Галя бере трагічну тему й знаходить можливість переповісти її в менш трагічний спосіб. Іноді раптом буває інакше: казка закінчується оптимістично, але в інтерпретації авторки виявляється евфемістичним описом смерті. «Я просто ставлюсь до цього дуже обережно й намагаюсь на цьому не спекулювати. Веселі речі виходять у мене природніше», - запиває Галя водою слова «про погане».

А потім читає «дуже довге і проблемне» оповідання про тисячу шматочків, обриває себе, не доходячи до кінця, й додає: «Ні, далі сумно. Тепер про позитивне…».

З одного боку, писати дитячу прозу для Галі важче, ніж дорослу – з першою треба бути зосередженою, уявляти читача. Доросле відчуття від прочитаного більш прогнозоване, тому у другому випадку можна розслабитись і покластись на образи. З іншого боку, вигадувати, звісно, легше – це не обмежує і не змушує збавляти темп. Створити «річкофон» і величезного пса Ласло Здобича («Вікно до собаки») набагато простіше, ніж надавати форми соціальним стосункам.

Але в кожному разі, запевняє авторка, в будь-якій творчості ти не помилишся і будеш правий. Поки ти часний з собою і робиш те, що знаходить відгук у душах інших людей.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Тетяна Белімова (джерело: Буквоїд)

Коли сіре існування вбиває всі думки й почуття, тоді обов’язково варто подумати про найкращі часи – абстрактно-фантазійний вимір твого-мого-чийогось буття.

І тоді до рук може потрапити невеличка книжечка молодої авторки Галини Ткачук, що вийшла минулого року в проекті «Електрокнига». Книга складається з малої прози й так і називається - «Найкращі часи». Цей загадковий час найкращого немає нічого спільного із реальністю навколо, вірніше, має, але зовсім мало - одну й ту ж саму фізичну основу. Він оперує усіма тими елементами довкілля, по яким щоденно ковзають поглядами перехожі, навіть не підозрюючи, ... [ Показати всю рецензію ] що всі ці речі, предмети, тварини можуть жити своїм казковим життям. Так, скажімо, звичайні крісла для сидінь у типовому київському трамваї перетворюються на суспільно визначені щаблі життєвої ієрархії: бувають місця для бухгалтерів, філологів, робітників водоканалів, пенсіонерів, вагітних, одним словом - для всіх, і не дай, Боже, кому посісти не своє... це одразу провокує цілий ланцюжок неймовірних наслідків. Описана ситуація абсурду (не єдина у творі) виглядає цілком закономірною у нашому безглуздому довкіллі. Проте такі приховані логічні суперечності життя не провокують у читача відчуття безвиході, загалом песимістичного настрою, оскільки несправжність, ірреальність всього, про що йдеться у творах Галини Ткачук - на поверхні. Радше читача спонукають до роздумів над причинами таких позбавлених глузду ситуацій.

Художня дійсність «Найкращих часів» розгортається переважно у межах внутрішнього фантазійного простору авторки. Головна героїня дійства може тижнями не виходити зі своєї кімнати і пережити безліч станів і ситуацій. До неї приходитимуть Пальта різних фасонів і кольорів, Перевірки людей, різноманітні прояви Панн - паралельне життя набиратиме шалених обертів. Оцим відкриттям у межах звичного і зрозумілого всім світу іншого таємничого й прихованого, який треба віднайти у межах існуючого, оповідки «Найкращих часів» наближаються до вимірів магічного реалізму, можливо навіть до сучасної етнології.

Жанрове визначення творів Галини Ткаченко балансує на межі новели, новелістичної казки і літературної казки. Досить часто письменниця розгортає свої наративи у казковій канві, використовуючи відомі тексти як будівельний матеріал. Така інтертекстуальність її творів постійно відсилає читача до фольклорних витоків. До прикладу, оповідь «Рукавички» моделює відому українську казку - від сюжетного обрамлення до образної системи.

Щодо текстуальних особливостей «Найкращих часів», то тут слід відзначити інтроверсію як спосіб організації художнього простору, коли всі події й персонажі сприймаються крізь призму авторського світобачення. Все, що відбувається на сторінках цієї книги, постає перед читачем через емоції, переживання, роздуми ліричної героїні, яка збігається із роллю автора. Така подача художнього матеріалу не виключає певного автобіографізму, хоча це не визначальний художній прийом у текстах Галини Ткачук.

Не варто очікувати від «Найкращих часів» карколомних захоплюючих сюжетів і типового читацького задоволення. Ця книга скоріше для меломанів. Це - інтелектуальна проза, потребуюча від читача й певного рівня освіти, і базової філологічної підготовки. Якщо перша оповідь книги про золоту кішку, яка, будучи зловлена сіткою, виконує три бажання, не зацікавить й не поведе вас до наступних сторінок, не варто робити зайві зусилля над собою! Але якщо ви шукаєте альтернативного читання, яке б репрезентувало інакше бачення світу навколо, світу прихованого, таємного, ця книга справить на вас враження своїми історіями, написаними чудовою й багатою мовою.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Книжковий Пірат (джерело: Книжковий блог)

Аве!

Сучасна українська література має власний Amazon, лиш тільки він у образі однієї людини - Антона Санченка і його проекту "Електрокнига".

Минулого року я писав про саму ідею проекту та одну із книг, яку б радив прочитати, а декілька днів тому прочитав ще одну книгу цього видавництва.

"Найкращі часи" Галини Ткачук - це збірка коротких новел, фрагментарних думок, діалогів, просто випадків чи як прийнято називати див, які часто поміщаються на пів сторінки. Часто вони мають певний містичний характер, несуть в собі сенсовну двоякість. Деякі коротенькі новели Галини Ткачук вражали більше, ... [ Показати всю рецензію ] піднімали густішу каламуть думок у голові ніж томики світових класиків. І це в першу чергу завдяки своїй невибагливості, герої - люди яких ви зустрінете на сторінках цієї книги, такі ж звичайні, як старі дерев'яні двері, але водночас у цьому і полягає їхня не звичайність. Ви коли не будь розглядали старі двері! О, це неймовірне видовище!
Двері у нашому житті вже давно втратили своє сакральне значення, значення логічного переходу із звідкись кудись, але подібний логічний перехід, навіть логічні переходи, вдало використовує авторка, вибудовуючи прості але незвичні сюжети.

За жанром подібні книги, в сучукрліті, вже прийнято називати "казками для дорослих", як на мене, більш точної назви важко ще придумати.
Вже пишучи цей допис на власному внутрішньосенсорному відчутті знайшов паралелі із книгою Тараса Лютого "Вулики сновидінь"

Ще у книзі гарні ілюстрації, від яких я просто кайфував і розглядав, які ледве чи не більше ніж читав саму книгу.

Завантажити книгу Галини Ткачук "Найкращі часи"
(Замовити паперовий варіант elektroknyga@mail.ua )
скачать, скачати
Як завантажити?

Аве!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Славінська (джерело: УП Життя)

Галина Ткачук. Найкращі часи (Електрокнига)

Галина Ткачук колись написала книжечку "Славка" - про дівчинку, що живе в Боярці. Тепер друком і електронно вийшла книжечка "Найкращі часи". Про дорослих дівчат і дівчаток, які живуть і чекають на свої найкращі часи.

Галина Ткачук працює зі стилем, який мало присутній в сучасній українській літературі. Письменниця створює абсурдну художню реальність – на тлі реальності цілком "реальної" та буденної.

"Найкращі часи" - це збірка оповідань. Всі вони доволі нерівні, але з-поміж них є правдиві перлини.

Наприклад, дуже розсмішило мене оповідання ... [ Показати всю рецензію ] "Тисяча шматочків". Тут є трохи від Кафки, трохи від Йонеско, трохи від містичного реалізму.

Фабула оповідання фантастично смішна. Уявіть собі, що існує світ, де в усіх трамваях розписані місця для всіх представників усіх професій.

Наприклад, одного разу в трамваї місце для філологів було виламане. І філологові довелося сісти на місце для вагітних жінок. І тому філологу в Парламентській бібліотеці не дали потрібної книжки – бо вагітним її читати заборонено. І філолог вирушив у мандри на пошуки людини, що відкрутила потрібне крісло, щоб надати в бібліотеку потрібну довідку та отримати потрібні книжки.

Крісло знайшлося. Що з ним сталося? Фінал парадоксальний, як і в багатьох оповіданнях збірки.

Моє улюблене оповідання – "Найкращі часи". Це текст про дітей, які починають працювати з 3 роки. Так вони отримують потрібні для пенсії 30 років стажу… і у віці 33 років починають жити по-своєму. Без трудових книжок, стажу та обов’язкових вказівок від батьків і старших родичів. Так починаються найкращі часи.

Одним словом, скачайте збірочку – почніть і собі найкращі часи.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олег Коцарев (джерело: День)

Галина ТКАЧУК «Найкращі часи». — Київ: Електрокнига, 2012.

Електронна книжка (яку, щоправда, можна замовити й у друкованому вигляді) таких собі «казок для дорослих», оповідань Галини Ткачук, написаних у різні роки. Безпосередність, зворушливість, забавні логічні ходи, затишні й детальні описи місць і краєвидів, незмінне почуття гумору, здається, ніколи не полишають цю молоду, але вже досить успішну письменницю. Дива в її книжці трапляються будь-де: в електричках, на вулиці, в полі; стиль оповіді час від часу перетворюється з наївного в епічний і навпаки, а буденність тут спілкується з міфологічними ... [ Показати всю рецензію ] й містичними мотивами.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Друг читача (джерело: Друг читача)

Видавництво електронних книжок “Електрокнига” видало збірку оповідань Галини Ткачук “Найкращі часи”. Кожне з оповідань – це якийсь із архетипних, міфологічних сюжетів, які давно існують у світовій культурі. Але місце їх дії – це, переважно, сутінки київських передмість.

“Якось між Новим роком та Різдвом зустрілися три дівчини на дорозі в Гатне. Одна у червоній куртці, друга – в зеленій, а третя – в кожушку до п”ят. Одна вийшла погуляти, друга – по продукти, а третя – віднести листівку з привітаннями до Різдва”.

У ній є місце і різдвяному вертепу, і сплячій красуні, і казці про рукавичку. ... [ Показати всю рецензію ] Але розказані вони всі незвично, іноді аж занадто незвично.

“Миша Василій зайшов у рукавичку. Тут пахло незнайомим дідом, було просторо і холодно. “Нічого, це холодно поки що, – подумав Василій, – я за кілька годин надихаю.” Він прикрив ізсередини вхід, щоб вітер не залітав, заліз у палець, згорнувся клубком, не знімаючи кожуха, і заснув. Саме в цю секунду рукавичку здалеку помітив цибатий змерзлий заєць Анаколуф”.

Попри всю джазовість, у книжці дійсно є відповідь на питання, коли настануть найкращі часи. Тільки вона захована в тексті, треба читати.

“За стінкою співали містичним басом: “Я – літаюче немовля”. За немовля співав хтось інший. Він же, мабуть, і носився із немовлям по хаті у моменти співу”.

Люди, про яких пише Галя Ткачук, живуть у буденних умовах, але мають сакральні бажання та мрії. І це їх робить героями справді міфічних історій.

“Я зазирнула до своєї малої саме в той момент, коли вона закінчувала вечірню молитву. Або ж просто виголошувала свої свіжі побажання: “Ну а для мене – золотоусту дівку”. Я тихенько зачинила двері й повернулася на кухню”.

Як і всі книжки видавництва “Електрокнига”, “Найкращі часи” розповсюджуються умовно-безкоштовно. Тобто, її можна вільно скачати на сайті видавництва, але потім, якщо сподобається, то треба оплатити. Або ще можна замовити друковану версію. Адже вона є квитком до перетворення звичного світу на дивний.

“Серед гойдалок і гірок на дитячому майданчику було розташовано дивний об”єкт. Дерев”яний терем на п”ять метрів угору. В основі мав квадрат зі стороною менше метра. Зовні терем було оздоблено різьбленням, усередині ж виглядав, як порожня труба. То був Дім упертих. Висока бесідка тільки для двох”.

Малюнки до видання створила вже відома молода художниця Марися Рудська.



Галина Ткачук

За освітою літературознавець, випускниця “Києво-Могилянської академії”. Авторка книжок “Біле благо” (поезія, 2003), “Славка” (повісті та оповідання, 2006), “Я та інші красуні/Ja i inne piękności” (поезія, 2011), “Вікно до собаки” (повість для дітей, 2011).

Стипендіатка Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща “GAUDE POLONIA”. Володарка першої премії Всеуїраїнського конкурсу на найкращі твори для дітей “Золотий лелека” та відзнаки дитячого журналу “Ангелятко” “Золота пір’їнка”.



Видавництво “Електрокнига”

Засноване 2012 року для видання, перш за все, електронних книжок. “Найкращі часи” – друга книжка, випущена під брендом “Електрокниги”. Перед тим вийшли “Нариси бурси” Антона Санченка.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Gazeta.ua (джерело: Газета по-українськи)

Збірка коротких новел 27-річної Галі Ткачук "Найкращі часи" вийшла у рамках проекту "Електрокнига". Книжку планують розповсюджувати одночасно в паперовому й електронному варіантах.

- Галя Ткачук - моя давня любов, - каже керівник проекту "Електрокнига" Антон Санченко, 46 років. - Ще з часів "Славки" (повість "Славка" вийшла 2006-го. - Gazeta.ua). Мене тоді вразили дві речі. Перша - діти, які самі живуть у київському передмісті, бо всі дорослі щоранку на електричках виїжджають у Київ. І те, що ці діти знають, де той колодязь, в якому був білгородський кисіль із "Повісті временних літ". Якось ... [ Показати всю рецензію ] я читав Нестора Літописця без прив'язки до сучасної географії, а виявляється - все це поряд, декілька станцій електричкою. В новій книжці найбільше подобається оповідання "Тисяча шматочків". Я з часів свого захоплення Богданом Жолдаком люблю оповідання, дія яких відбувається в київських трамваях.

Видавець розповідає, що цю збірку вже мали видати кілька років тому, за неї бралися два видавництва, але не склалося. Вважає, що тексти не можна перетримувати, це шкідливо для авторського зростання.

- Важливим моментом було рішення відмовитися від того, що напрацювали для попередніх спроб видання - у нас були ці матеріали, і замовити нові ілюстрації Марисі Рудській, - говорить Санченко.

У п'ятницю 26 жовтня Антон Санченко віддав у друкарню макет книжки. На той час електронну версію вже добу можна було отримати умовно-безкоштовно. Пдф-файл читачі скачували на сайті "Автура", за бажання могли сплатити за це з допомогою сервісу веб-мані.

- Друкуємо партіями, або як кажуть видавці "заводами", по 50 примірників, розходяться ці - додруковуємо. Це трошки дорожче, ніж надрукувати одразу тисячу, але навіщо молодим авторам ота тисяча? Електронна версія при цьому розповсюджується умовно-безкоштовно, тож ті, кому задорого, просто можуть скачати в інтернеті. Мені здається, це чесно, - зазначає видавець. - Галину книжку за першу добу скачали 116 разів.

Орієнтовна поява першого паперового накладу 8 листопада, видавнича ціна - 25 грн.
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/culture/_galya-tkachuk-pishe-pro-ditej-yaki-sami-zhivut-u-kijivskomu-peredmisti/463431">Gazeta.ua</a>

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ольга Скороход (джерело: Газета по-українськи)

У видавництві "Електрокнига" вийшла книга молодої письменниці Галини Ткачук. Збірку коротких новел "Найкращі часи", як й інші проекти видавництва, планують розповсюджувати одночасно в паперовому й електронному варіантах.

"Однією з найголовніших ідей мого задуму було писати про різні дуже важливі речі, не називаючи їх, підбираючи у якості відповідних евфемізмів метафори і символи. Очевидні, але не затерті", - розповіла письменниця у коментарі Gazeta.ua.

Сама Галина нещодавно зрозуміла, що "стала символістом", про що й написала у своєму профілі на Фейсбуку.

"Уся цікавість роботи для мене ... [ Показати всю рецензію ] полягала у знаходженні таких цікавих символічних мотивів. Енергетичних, дуже виразних, але не "запрацьованих", - поділилася письменниця. - Як-от – обретіння чарівного коня після смерті і похорону діда. (Це традиційний, фольклорний сюжет). Для мене була дуже важлива ця амбівалентність: наскільки мотив красивий і незвичний сам по собі,наскільки ж великий і важливий той психологічний досвід, до якого цей мотив апелює. Адже, можливо, саме після смерті покоління дідів покоління онуків входить в силу, отримує повноту своєї влади у світі, так би мовити. Тобто велика втрата означає велике надбання. І ця "історія з конем" дуже цікавий, поетичний спосіб "про це поговорити".

Видавець Антон Санченко раніше повідомляв, що за першу добу книгу Ткачук скачали на сайті видавництва 116 разів, що, на його думку, свідчить про перспективи молодої авторки.

"Часто виходило також, що образи-символи, вибрані для новел, виявлялися анімалістичними. Це, напевно, суто моя специфіка, хоч я не впевнена. Моє творче мислення дуже пов'язане з анімалістичними образами, вони мені багато дають. Я не відчуваю без них духу казки. У чарівній історії мають діяти не люди. (Я не думала так, коли писала; тепер, коли все вже написано – я це бачу). Тому також ці персонажі, які на перший погляд здаються людьми, насправді ними не є. Як, наприклад, лірична героїня історії "Я чекаю" або "Перевірка Людей". Мабуть, тому також головні героїні часто ідентифікують себе із тваринами та чарівними предметами, як-от: Синє Веретено, Завмерла Комаха, Коза. Анімалістичний образ взагалі дуже поглиблює людину. І пояснює. Для мене особисто. Тому і я в житті люблю питати в людей, хто з них "яка тварина", - додала авторка.
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/culture/_galina-tkachuk-napisala-pro-lyudej-yaki-nimi-ne-e/464442">Gazeta.ua</a>

[ Згорнути рецензію ]