наталка доляк : Гастарбайтерки : роман : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Вікторія Гранецька (джерело: сайт Вікторії Гранецької)

Наталка Доляк «Гастарбайтерки»

Одразу зізнаюсь, яскравий дебютний роман від рекордсменки «Коронації слова» (а саме таким є неофіційний титул Наталки Доляк після численних перемог у цьому літературному конкурсі:) я вперше читала у вигляді рукопису майже рік тому – коли перебувала в складі журі. Часу було обмаль, тож ловила кожну вільну хвилинку, аби встигнути все прочитати й переосмислити. Приміром, стос роздрукованих аркушів із Наталчиним романом тягала з собою громадським транспортом та численними вінницькими кав’ярнями, і гадки не маючи, що десь неподалік, у цьому ж місті, мешкає автор (адже ... [ Показати всю рецензію ] умовами конкурсу передбачено анонімне подання творів).

Найперше у романі причарувала чітка, довершена, по-справжньому «кінематографічна» стилістика – письменниця не просто розповідає про події, вона їх показує, аж від читання часом виникає враження, що переглядаєш повнометражний фільм на широкому екрані. І то (як згодом з’ясувалося) не було випадковістю, адже Наталка – ще й досвідчений драматург (в її творчому доробку є готові п’єси й кіносценарії). Також, як зараз пам’ятаю, відзначила для себе щире, непідробне почуття гумору авторки, що не зраджує їй навіть у зображенні найдраматичніших епізодів. А далі вже захопив сам задум та сюжет книги.

Складається вона із трьох послідовних історій, що майстерно переплітаються наприкінці. Героїня першої історії – вчителька німецької мови Галина Сергіївна, котрій на схилі віку доводиться виїхати з власної квартири, аби звільнити житлову площу для дорослого сина з родиною. Зустрівши своє шкільне кохання, жінка незабаром вирушає з ним на пошуки закордонних заробітків й опиняється доглядальницею у підстаркуватої німецької матрони. Колишній танцівниці Наталі, якій присвячена друга історія, гроші необхідні для того, щоб добудувати дім й нарешті замислитись про дітей. Зоставивши свого непутящого чоловіка при будівництві, вона їде заробляти на омріяне сімейне гніздечко (тут, до речі, трохи насторожила стійка тенденція в романі: всі чоловіки зображені слабкими, ледачими й самозакоханими егоїстами, а життєві турботи й негаразди лягають винятково на плечі жінок). От і третя героїня Лариса дитину вже народила, однак виховувати її змушена самотужки. Тож не дивно, що молодій жінці рано чи пізно доводиться лишити малого сина на стареньку матір й податися у світи. Втрапивши за кордон, українки отримують нові, звичні для німецького вуха імена: відтепер Наталю кличуть Ташею, Галину Сергіївну – Халлою, а красуню Ларису – Лаурою…

Що ж було далі, кожен читач має нагоду дізнатися з книжки, яка вийшла друком в листопаді 2012 року. Від себе додам лише, що увесь закордонний побут та звичаї, котрими рясніє роман, Наталка Доляк відтворювала не з чуток, а з власного досвіду, адже їй теж свого часу довелось побувати гастарбайтеркою в Німеччині. Отож, маємо справжній, на диво реалістичний і талановито виписаний твір про українських заробітчан!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Тетяна Мельник (джерело: Німецька хвиля)

"Ґастарбайтерки" - інформація з перших вуст

Наталці Доляк, яка свого часу пройшла через заробітчанство, нині нудьгувати не доводиться: презентаційні тури, на яких письменниця представляє свою книгу "Ґастарбайтерки", розплановані вже до кінця року.

Неабиякий успіх книги продиктований тим, що роман є автобіографічним. "Упродовж 2001 - 2002 років працювала в Берліні в одній із німецьких сімей, виконувала роботу по догляду за дітьми", - розповіла в розмові з Deutsche Welle Наталка Доляк. Досвід спілкування з німецькими родинами, карколомні історії земляків - усе це стало безпрограшним фактичним ... [ Показати всю рецензію ] матеріалом "Ґастарбайтерок".
Наталка Доляк стала однією із "найкоронованіших" письменниць конкурсу "Коронація слова - 2012": відразу дві її роботи було відзначено в різних номінаціях. Книга "Ґастарбайтерки" вийшла друком наприкінці 2012 року, а презентаційні тури авторки вже розплановано аж до кінця 2013.
На прикладі життєписів трьох жіночих доль, що з різних причин покидають свої українські домівки, авторка звертається до таких актуальних проблем сучасного суспільства, як нелегальне заробітчанство закордоном, соціальна незахищеність у власній країні, насильство в сім'ї.

Міграція та інтеграція

10% українців мають досвід роботи за кордоном. Ще 9% планують чи шукають можливість виїхати з України на заробітки. Більшість із цих людей готові працювати в іншій державі, не отримуючи врегульованого статусу, - свідчать результати опитування, проведеного 2011 року компанією GfK Ukraine на замовлення Представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні.

Не дуже віддаляючись від статистичних даних, живуть та працюють українські ґастарбайтерки в романі Наталки Доляк переважно нелегально. Лише одній із жінок, вчительці німецької мови, Галині Манькович вдалося свій статус узаконити та залишитись жити у Берліні до смерті. Допомогла їй у цьому аристократка фрау Краґе, в особняку котрої українка отримала роботу. Хоч визначити стосунки цих двох жінок лише в контексті ділових відносин так однозначно не можна. Адже з плином часу, як наголосила авторка, "фрау Ельза Краґе замінила Галині родину, стала матір'ю, дитиною та подругою одночасно. Вони, попри екзальтованість німкені, розуміли одна одну з півслова".

Нелегали

Щоправда, з нелегальними працівниками ситуація виглядає аж не настільки райдужною. Беручи працівника "на віру", не перевіряючи документів, німецький роботодавець таким чином отримує аж занадто дешеву робочу силу, а український найманець - гарантовану, але мінімальну платню, як коментує один із персонажів книжки: "Документів ніхто ніколи не перевіряє, а власне переконання, що маєш усі потрібні для влаштування на легальну роботу папери, прирівнюються до дійсного їх існування".

Розбиті сім'ї

Що примушує молодих та літніх жінок покидати свої домівки та рушати на досить сумнівні заробітки до інших країн? "Відповіді на поверхні, - каже Доляк, - соціальна незахищеність та матеріальне зубожіння".

Одна з героїнь роману, Лариса, мати-одиначка. На свою платню виховательки в дитячому садочку вона практично не в змозі забезпечити сина навіть самим необхідним. Лишаючи дитину на стареньку матір, подається на заробітки до Берліна. Сім'я, в якій вона влаштовується на роботу нянькою, досить прихильно ставиться до українки, та все ж омріяного капіталу жінці заробити не вдається.

Загроза сексуального насильства, яке Лариса постійно відчуває з боку господаря сім'ї, спонукає до втечі. Опинившись одного вечора на вулиці, рятує молоду жінку така ж "ґастарбайтерка", як і вона сама: колишня танцівниця Наталка, або "Таша". Наталка мріє заробити чималу суму грошей, аби повернутися в Україну та всиновити дитину, бо власних дітей у неї бути не може.

Перші покоління дітей "ґастарбайтерів"

Реальність, яку Наталка Доляк зображає без жодних літературних "прикрас", максимально дотримуючись натуралістичного методу, суголосна з не дуже втішною статистикою. За даними Інституту стратегічних досліджень, лише в Тернополі зафіксовані райони, де частка дітей трудових мігрантів сягала 28 відсотків. Таким чином цілком можна говорити про те, що в Україні вже виросло перше покоління дітей заробітчан.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Міла Іванцова (джерело: Друг читача)

Я чекала на цю книжку з особливим інтересом, хоча багато хто кривить губи, чуючи про «заробітчанський роман». Чекала, бо знала, що Наталка Доляк писала не з чужих вражень, а з власних – багатих і різнобарвних. Ця тендітна русява гіпер-емоційна жінка, яку я вперше побачила на останньому Львівському форумі, не могла збрехати в своїй книзі. Я була впевнена – вона розповість, як воно є, адже авторка й сама не один рік їла ту європейську заробітчанську кашу. Розповість і додасть мені нових знань та роздумів на цю тему, про яку я теж писала, але інакше – старанно вишукувала і випитувала для того чужі ... [ Показати всю рецензію ] історії.
Роман-триптих, що являє собою три різні за обсягом та настроєм жіночі історії, три долі, які складаються з багатьох міні-сюжетів, пазликів, слайдів, ессе.
Галина-Халла, Наталя-Таша та Лариса-Лаура – героїні цих історій. Кожна з них свого часу залишила Україну, щоб заробити і якось покращити життя собі та своїй родині. Допомогти чоловікові сплатити кредит, добути грошей на добудову омріяного будинку, зібрати коштів, щоб самій ростити сина… Одна від безвиході, друга від небажання нидіти в злиднях та не маючи надії на чоловіка, третя – не маючи й чоловіка, щоби разом підіймати дитину.
Ці жінки різного віку в колишньому житті мали різний «статус». Галина за солідним мужем устигла ще побачити світ і комфортно пожити (поки не овдовіла і не стала зайвим колесом у возі синового нового життя), а в зрілому віці наважилася відірватись від хиткої домашньої палуби й рушити на заробітки – благо, що була викладачем німецької, то не таким страшним здавався їй той Берлін.
Наталя – колишня запальна танцівниця латиноамериканського репертуару, яка «несла джайв у сірі маси», а потім зазнала в «буремні дев’яності» закордонів із картатими сумками – возила з чоловіком в рідну Вінницю килими на продаж, але так і не розбагатіла. Дітей не нажила, хоч і мріяла про маля – народити чи всиновити, якщо Господь не дасть свого. Але ж для дитинки треба створити умови, принаймні добудувати початий і закинутий від безгрошів’я дім… І понеслася Таша Європою в скаженому ритмі – і прибирати в чужих хатах, і навчати чужих дітлахів «ось так рухатися»…
Лариса – наймолодша. Колишня спортсменка, красуня і трудяка з чоловічим характером та нечастою тепер дівочою цнотою, зрештою волею долі – мати-одиначка, котра удвох із матір’ю ростила сина, працювала нянечкою в дитсадку, але ніяких перспектив не бачила, тож і їй довелося шукати вихід зі скрути.
В романі саме жінки не витримують і починають діяти, щоби змінити своє (і не тільки) життя. Власне, авторка і тут не покривила душею – здебільшого так воно і є у наших широтах, адже не секрет, скільки жінок лишають родини та їдуть на ті заробітки, допомагаючи грошима рідним. Нерідко це цілком влаштовує тих, хто лишився удома і не напружується.
Не хочу переказувати перипетії кожної з героїнь та сплетіння їхніх доль, щоб не позбавити вас задоволення першовідкривача та свіжості співпереживання. Скажу тільки, що ритм розділів роману мені видався не однаковим: доволі повільний плин розповіді про «Халлу» змінився джайвовим мерехтінням подій з життя «Таші», а історія «Лаури», яка між прибираннями бавить чужу дитину, ночами тримає її рученя в долоні з думкою про свого сина і щодня замальовує червоним ще одну цифру з 365-ти, найкоротша, але від того не менш вражаюча, якщо не найбільше…
В якусь мить персонажі «Гастарбайтерок» вінницької письменниці нагадали мені героїв роману Ірен Роздобудько «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» – земляків-українців, які теж відірвалися від своєї землі і під час описаних подій винаймають кімнати в будинку літньої німкені. Але нехай вас не напружує вірогідна подібність сюжетів – книжки відверто різні і героями, і подіями, і авторською манерою письма та способом світобачення. Просто нерідко творчі люди одночасно вловлюють найважливіші, найактуальніші вібрації та мусять винести їх на долонях перед іншими і показати всім, навіть тим, хто робить вигляд, що цієї хвороби в нас немає.
Можливо, колись скульптори поставлять пам’ятник жінці-заробітчанці як явищу. Не знаю, яким він буде, але поки що вважаю таким вшануванням внутрішньої сили й жертовності української жінки цю невеличку книжку.

Міла Іванцова

[ Згорнути рецензію ]