Видавництво Темпора.

м.Київ, Київська обл.

Гол. редактор: Олійник Юлія Володимирівна
Адреса: вул. Богдана Хмельницького, 32, офіс 4 (під'їзд в арці) *
Телефон: (044) 234-46-40
Веб-сайт: www.tempora.com.ua

Увага до історичної та мемуарної літератури не зникала серед українських чи тачів навіть за далекої тепер уже радянської доби. А в перші роки після проголош ення незалежності ця зацікавленість стала просто масовою. Тоді активно публікувалися матеріали з історії, що охоплювали період у кілька тисяч років – від скіфів Київської Русі до Визвольних змагань та дисидентських рухів 60–80-х років XX ст. давалося, висвітлено всі "білі" та "сірі" плями нашої історії. Найбільш "сміливі" автори навіть стверджували, що саме українці, якщо й не збудували піраміди, то були, пр инаймні, соратниками Енея та Христофора Колумба. Тогочасні видання з історії бу ли різні за професійним рівнем, часто далекі від науки та не переобтяжені фахо вим опрацюванням текстів (значна їх частина взагалі не містила будь-яких історичних коментарів та довідкового апарату), оскільки "писати про історію" взялися вс і – від журналістів і письменників до чиновників і домогосподарок. То була радше ре акція, з одного боку, на зміну політичного режиму та доступ до раніше закритих ар хівних та бібліотечних фондів, а з іншого – на пасивність науковців-істориків, які вс е не насмілювалися дати фахові відповіді на питання, що так гостро постали в укра їнському суспільстві. Та все ж варто визнати, що зацікавленість історією в кінці 80 -х – на початку 90-х років XX ст. була справді явищем – не лише суспільно-політичним, але й літературним. У другій половині 90-х років смаки читацької аудиторії дещо змінилися, а сама аудиторія значно скоротилася – економічні, матеріальні та побутові проблеми за ступили собою інтерес до книги. Окрім того, далася взнаки загальна нерозвиненість ук раїнського книжкового ринку – видавнича справа так і не стала в Україні повно­цінн им бізнесом, розчавлена, з одного боку, системою державного замовлення, а з іншого – навалою російської книжкової продукції, яка з самого початку 90-х років створювалася виключно на комерційних засадах, хоча й дотувалась у певних випадках державою. Та все ж, як не дивно, на початку 2000-х років в українському суспільстві знову виник інтерес до історії. Поставали питання, на які в 1990-х, вочевидь, не було дано повної відповіді: як оцінювати гетьмана Мазепу, якою була Україна в XIX ст., чо­му українці зазнали поразки у Визвольній війні 1917–1921 рр., якою була українсь­ ка еліта протягом довгих століть бездержавності та й чи була вона взагалі і т д. і т. п. Несподівано з'ясувалося, що широкому читачеві відомі далеко не всі історич ні та мемуарні матеріали, присвячені українському рухові не лише далеких Х/ІІ–ХІХ ст., а й, здавалося, близького та зрозумілого XX століття. Не лише свідоме замовчування, а й фальсифікація та пересмикування української історії протягом століть, намагання силоміць вписати її в схему державності чужої країни зробили свою страшну справу – історична пам'ять була зруйнована, інтелектуальний та культурний зв'язок між по коліннями втрачений, тож український читач, небайдужий до своєї історії, залишався без відповіді на питання, що поставали перед ним, перегукуючись із сьогоденням. Певною мірою виявилася фатальною пасивність історичної науки, яка чи то з "чисто наукових" та аполітичних міркувань, чи то з остраху наразитися на немилість влади усунулася в ключовий момент від участі в суспільній дискусії щодо минулого і, відповідно, майбутнього країни. І сьогодні ми гостро й безпосередньо відчуваємо, що призначення істориків полягає не втому, щоб виписати історію в потрібному для тієї чи іншої влади баченні, а в тому, щоб показати кожного з великих і малих людей, що жили і діяли в нашій історії, показати такими, якими вони були і як їх може осяг­ нути суспільство. Головне – зробити це чесно й відверто, без упереджень, без впливу власних політичних уподобань, без тиску (прямого чи опосередкованого) з боку на укових, політичних або державних "керманичів", без цензури й (що важче!) без са моцензури. Лише тоді ми зможемо спокійно, тверезо й раціонально розглянути наше минуле (у дзеркало, на яке годі скаржитися!), а значить, без страху подивитися на сьогодення і, відповідно, цілком філософськи спрогнозувати наше майбутнє.