|
02.03.2012
Рецензія на книжку:
Стахівська Юлія. Червоні чоловічки : поезія
Дебютну поетичну збірку Юлії Стахівської можна з певністю назвати симфонією. Як і музична симфонія, вона складається з чотирьох частин («серце-перкусія», «сузір’я риб», «червоні чоловічки», «майоліка»), кожна має свій ритмі характер, але разом вони творять єдине ціле. А головне, «виконання», себто сприйняття, а краще – прийняття у себе поезії Юлії Стахівської потребують цілого оркестру чуттів. Адже кожен її образ, кожна риторична фігура настільки багатогранні, що сприйняти їх одним лише поглядом а чи дотиком
неможливо. І тільки увімкнувши на повну потужність слух, нюх, смак, зір, дотик і – найголовніше – душу, можна почути, як «голоси срібні б’ються в бляшані стінки кімнати» та як «пищить фіалкова миша струни», відчути, як «день пахне сирою згущівкою» та
як «вечір трухне в руках/як осине гніздо», чи смакувати «сирні будинки на язиці/де усмішок скибк нарізано тонко». Окрім музики, поезія Юлії Стахівської несе в собі багато
світла та любові. І що важливо, ні те, ні інше тут не є яскравим випромінюванням та специфічною формою енергії: і світло, і любов пронизують збірку тонкими напівпрозорими нитками. Лише де-не-де вони проступають у вигляді маленьких непримітних стібків,а проте зшивають собою всі вірші, формуючи своєрідний лейтмотив, або принаймні натяк на нього. Це надає поезії легкої інтимности, свіжости, ненав’язливої глибини. Це робить кожен образ ніби освітленим зсередини, а тому – більш живим. Це примушує читати не мружачись – так, аби насититися кожнісінькою краплею тієї ніжної прозорости, пропустивши все не повз, а всередину себе. Тим більше, якщо вірити поетці, очі можуть бути пречудовими провідниками: «і тільки нитка світла/із твоїх очей у мої». Збірка «Червоні чоловічки» здатна вразити і тих, хто просто любить вишукану поетику та химерну образність верлібрів, якими здебільшого мислять і пишуть сучасні українські поети,і тих, хто шукає у віршах прихованого змісту, глибини, сакральности. Напрочуд легка й трепетна – що аж забиває дух, – і водночас наповнена певним сенсом та життєвою мудрістю, поезія Юлії Стахівської подібна до річки, якою можна милуватися з берега, та щоби по-справжньому пізнати, треба зануритись у її води.
Жанна Капшук
Жанна Капшук
(Джерело:
часопис Критика)
|
