Полюси, що притягнулися.

 
Полюси, що притягнулися
Книжки за жанрами

Всі книжки (1569)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

02.04.2012

Рецензія на книжку:
Забужко Оксана, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби: 1992-2002

«Господи, як мало на світі розумних і яка безмежна панує глупота», - майже розпачливо пише у своєму листі від 15 жовтня 1996 року професор Колумбійського університету, філолог Юрій Шевельов до молодої української письменниці Оксани Забужко. Тож не дивно, що ці два полюси – Шевельов і Забужко – так стабільно притягувалися. Полюсами вони були лише у віковому цензі – звертання «дєдушка» і «внучка» свідчать саме про це. Ну і ще, можливо, полярність була територіальною – Америка і Україна, розділені не лише океаном і тисячами кілометрів, а й різною ментальністю. Але насправді обоє адресатів замішані з одного тіста – інтелектуалізму, наукової об’єктивності, зацікавленості світом і місцем у ньому української культури. Це їх об’єднувало, і саме це стало передумовою, що книга листування, яка, очевидно ж, не задумувалася як майбутня книжка, відзначається особливою цілісністю. Хоча у квітні 1996 року Шевельов і зазначає, що їхнє листування починає нагадувати «автобіографічний роман на дому».

Оксана Забужко у одному зі своїх листів зізнавалася, що спілкуванням з Шевельовим вона заповнює лакуну української інтелектуальної спадковості, або, точніше сказати, – спадщини. Адже тоді, коли нормальні європейські літератури мали за собою традицію, фундамент, на якому незрівнянно легше будувати щось нове, робити черговий крок на шляху розвитку, то українська культура – це система координат «тут-і-зараз»: озирнешся назад – провалля репресій, розстрілів, замовчування і обірваного польоту, кинеш погляд уперед – лише тумани невизначеності і загрози все тієї ж онтологічної пустки.
Ні Забужко, ні Шевельов у листах не зраджують самі собі. Стиль «дєдушки» - стриманий, емоційно не перевантажений, між рядками прочитується іронія обсерватора, який знає про суєтний світ набагато більше, ніж про це говорить. Натомість Забужко – згусток емоцій, які, щоправда, зрештою, не заважають давати доволі чіткі оцінки багатьом речам у суспільному та культурному житті. Авторка-упорядник цілком виправдано зробила значний шмат роботи, написавши чимало коментарів до листів: більшість алюзій та цитат, якими так рясніє текст, мало знайомі навіть значній кількості людей із філологічною освітою ( книга вийшла у видавництві «Факт» у серії «Висока полиця» - і це багато про що говорить). Тому ці коментарі стали незамінним компасом до відкриття прихованої суті прочитаного.
Шукаючи чіткі визначення щодо власних вражень від прочитання «Вибраного листування», мені на думку спадали лише слова Ролана Барта: «Розкошування текстом». Адже цей том на півтисячі сторінок належить саме до тих книжок, на які при прочитанні дивишся із досадою: «Як мало сторінок лишається»…

До слова, не можу не зауважити один пасаж Оксани Забужко, що стосується творчості Юрія Андруховича. Адже це майже стовідсотково повторює мої думки, які я вже не один десяток разів озвучую, коли чую захоплену інтонацію у своїх співрозмовників. За словами Забужко (і моїми також), Андруховича як автора «підкосила» підла спокуса «повторити один раз успішно зроблене» - мова йде про «Рекреації». Майже все, що виходило з-під пера Андруховича після «Рекреацій» (якими я, до речі, у студентські роки дуже захоплювався), - будь то «Московіада», «Перверзія» чи «Дванадцять обручів» - все одно виходить чергова модифікована версія «Рекреацій». Ні, звісно, я не заперечую: у кожного автора повинен бути свій стиль, неповторний і пізнаваний. Але коли автор перестає дивувати, коли сюжет можна передбачити ще не відкриваючи книгу, як і художньо-стилістичні прийоми чи техніку вибудовування образу, - тут уже натяк на системну кризу. Скажімо, стиль Забужко – без сумніву, оригінальний, авторський, його важко сплутати зі стилем іншого автора. Однак у той же час читаючи «Польові дослідження» чи «Вибране листування», «Сестро, сестро» чи «Notre dam d’Ukraine», «Хроніки від Фортінбраса» чи «Музей покинутих секретів» немає і натяку на повтори, на одноманітність художніх засобів чи однотипність образів.

Оксана Забужко зізнається, що «Вибраним листуванням» вона віддає борг пам’яті великій людині. Думаю, цей борг вона віддала з лихвою. Для багатьох в Україні ім’я Юрія Шевельова стало відкриттям. А він заслуговує як на вдячну пам’ять, так на гідне пошанування.

Богдан Сологуб

(Джерело: Книгобачення)

Реклама
Rambler's Top100