У пошуках Примарних островів.

 
У пошуках Примарних островів
Книжки за жанрами

Всі книжки (1514)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

03.04.2012

Рецензія на книжку:
Н.Дев'ятко. Карта і компас : Скарби Примарних островів. Книга 1

У видавництві «Навчальна книга – Богдан» вийшла книга молодої дніпропетровської письменниці Наталії Дев’ятко «Карта і компас». Книга написана українською мовою у жанрі казкового фентезі – що є рідкістю на теренах вітчизняного книговидання, оскільки видавці вважають за краще розповсюджувати твори зарубіжних, «розкручених» авторів.

Роман Наталії є «першою ластівкою» як для читачів, які захоплюються пригодами чаклунів та піратів, так і для знавців тонкої філософської прози.

Зустріч із письменницею дає можливість познайомитися з творчістю молодого автора і дізнатися про тенденції розвитку пригодницької літератури.

– Наталіє, вітаємо Вас із виходом першої частини «Скарбів Примарних островів».

Видавництво «Навчальна книга – Богдан» зарекомендувало себе в Україні не тільки якістю друку, але й високими вимогами до якості літературного тексту. Тобто, те, що роман авторки з російськомовного (як традиційно вважається) регіону було видано на Тернопільщині, підтверджує Ваш професійний рівень. Розкажіть, будь ласка, нашим читачам про себе. Ця книга у Вас перша?

– Насправді «Скарби…» не єдиний мій роман, хоча так склалося, що першим видавець помітив саме його. Я почала писати ще у 14 років, а оповідати казкові історії ще раніше. Це було весело – розповідати друзям про світи, які тобі наснилися, або вести своїх знайомих через казкові сюжети, по реакції слухача дізнаючись, чи не схибив у змалюванні психологічних образів. Так я розважалася до закінчення школи, а тоді зрозуміла, що хочу ділитися тими історіями не лише з друзями. Звісно, для того треба було багато чому навчитися.

– Як виникла ідея написати роман саме такого жанру? Вас не лякала, наприклад, необхідність конкурувати з численними російськомовними виданнями відповідної тематики?

– Певно, справа не в жанрі. Коли я пишу, то не думаю про щось зовнішнє, як то жанр, відповідність аудиторії чи наявність книжкових серій, бо у кожної книги свій читач. Для мене письменництво – це подорож по ще незвіданому світу, можливість записати те, що там побачиш і відчуєш.

А сам роман народився з моєї любові до моря, в чий простір, обмежений тільки виднокраєм, я закохана з дитинства. Мені щастило і в реальності бачити справжній шторм і повний штиль, коли вода взагалі не ворушиться, – жахливе море, у якого відібрали голос… Море різне, і вірю, що воно насправді живе, і, можливо, саме воно підказує людям, як розповідати казки і легенди, бо врешті-решт життя вийшло з моря.

– Ваша книга – суміш легкого пригодницького роману, політичної сатири, лірико-психологічної і філософсько-символічної прози. Скажіть, чи не змішуєте Ви плоди своєї уяви з реальними об’єктами?

– Все, що ми переживаємо в житті, так чи інакше впливає на нас. Звісно, мій власний досвід теж ліг на сторінки цієї книги. А з іншого боку, автор може багато чому навчитися у своїх героїв, бо на їхню долю зазвичай випадає безліч випробувань, й іноді доводиться зупинятися і багато читати або навіть чомусь вчитися, щоб краще розуміти дії персонажів.

Але у мене ніколи не виникало бажання вписати у текст людей, щоб їх впізнавали, як це нині модно у письменницькому середовищі, чи політичні події. Наприклад, безіменна Імперія з мого світу – це і Китай, і Велика Британія, і Радянський Союз, і США, вони вгадуються по натяках і образах. Та насправді Імперія, описана в романі, більша – це втілення сильної ієрархічної системи, яка нищить особистість і свободу думки. Небезпека виникнення такої системи актуальна для кожної країни нашого світу, і про це роман також.


– Деякі письменники скаржаться, що персонаж, про якого письменник думає тривалий час, починає його переслідувати наче галюцинація. У Вас таке буває?


– Коли пишеш книгу, особливо коли це розтягується на місяці або навіть на роки, то межа між нашим світом і тим стирається. Чим яскравіший герой, тим менше він слідує авторській волі. Я б сказала, що переслідують авторів не герої, а ідеї, носіями яких вони є, бо щоб реалістично написати персонаж, треба вжитися в нього, на певний час стати ним і думати, як думає він, відповідати за його вчинки. А це стосується і негативних героїв, у яких теж є свої цілком людські мотиви. І тоді автору доводиться самому робити вибір, на чиєму він боці. Мені теж довелося обирати між радником Імператора і піратськими капітанами, і повірте, це було нелегко.

– То Ваші герої Вам допомагають чи таки заважають своєю самостійністю?


– Я б сказала, що з героями, як і з реальними людьми, треба знаходити спільну мову. Далеко не кожен герой пускає автора у свої думки, це навіть видно по книжках, коли оцінку персонажу дають інші, а він сам про себе не говорить. Для мене головне не заважати своїм героям вказівками «піди туди, зроби те», а дати тексту вільно розвиватися. Тоді все буде розказано, тільки у свій час, коли необхідно, а не коли того захотів автор.


– На Вашу думку: є в наших молодих дніпропетровських прозаїків перспективи «завоювати» книговидавничий ринок хоча б України? Або ж таку можливість мають лише «столичні» автори?


– Звісно, що авторам зі столиці набагато легше. Вони можуть зустрітися зі своїм редактором чи видавцем, а не спілкуватися з ним по телефону. Плюс набагато ширший доступ до ЗМІ, тому про їхні книги читачам дізнатися легше.

Але завдяки Інтернету поступово стає неважливим, де ти живеш, і має значення тільки те, чи є тобі, про що сказати. Звісно, нашим авторам, які виросли в краї імперського Катеринослава, радянського Дніпропетровська і козацького Січеслава (а ця межа теж підсвідомо впливає на людей), є про що говорити зі своїм читачем.

– Якою б Ви хотіли бачити нашу творчу молодь?

– Я б хотіла бачити творчу молодь сміливою, розумною і щирою. І щоб молоді автори розуміли, що справжній письменник, не грається в літературу і не будує на ній свій імідж у дружній компанії, а пише, як живе, і живе як пише.

Дякую Вам, Наталіє, за цікаву та змістовну бесіду. Хай щастить!

Еліна Заржицька

(Джерело: Експедиція ХХІ)

Реклама
Rambler's Top100