Нарешті. Схоже, з’являється нове покоління вукраїнській літературі. Й ідеться не про вік автора. Антон Кушнір написав свою першу книжку UrbanStrike у 28 років – це більше, ніж нині деяким ужевизнаним представникам попереднього покоління. А. Правда, вони б назвали себе ґенерацією, а не поколінням.

Ні, я в дитинстві теж захоплювався властивимипопередній ґенерації грою слів, грою смислів та іншими іграми постмодернізму (як почали казати вжев студентські роки, наситившись – поц-модернізму). Але іноді хочеться прочитати щось, бо тебе цікавить тема твору – а не лише тому, що це написано гарноюукраїнською мовою. І це – цікавість теми – стосується книжки Кушніра повною мірою. Якщо я не пропустив, то слово «Київ» у ній не вжито жодного разу. Думаю, не просто так і замість імен вжито прізвиська, які звучать інтернаціонально: Майк (оповідач, у зовнішності якого впізнається сам Кушнір – хоча вживу я бачив йоголише одного разу впродовж п’ятнадцяти секунд), Курт, Жес, Лі, Аніка. Навіть Уляна називає себе Ульрікою.

Ідеться, загалом, про молодь великого міста – і хоча деякі місця ти впізнаєш чи уявляєш, наче впізнаєш, із таким самим успіхом може йтися про молодь Праги,чи Берліна, чи Будапешта. Чи Москви. Чи Львова. Тому що – і це ще одна ознака нового покоління – в Urban Strike персонажів більше турбує не минуле, а нинішнє. Сучасність же молоді великого міста в різних країнах принаймні Східної Європи – доволі схожа. Це вже не «залишки совка» чи «пошук ідентичності українця» чи «не дають нам жити кляті москалі».

Так, на радянське минуле чи на бухання на дитячих майданчиках у суворі дев’яності посилання є. Проте циххлопців і дівчат більше переймає те, що вони бачать навколо себе сьогодні. Й вони протестують.Вони підкидають димовуху до фаст-фуду. Вони малюють роздушених людей під автомобілями, припаркованими на тротуарах. Вони у відповідь на офіціозні прес-релізи партій розсилають свої коментарі.Залазять у закинуті й забиті будинки, щоб довести (радше самим собі), що лише вони – а не потенційний забудовник застовпленого місця – вирішують, куди їм можна йти, а куди ні. Поклоняються на дорозі телеві-зору – а потім кувалдами розбивають ідола. Цю акцію я навіть пам’ятаю з новин, тож підозрюю, що й багатоінших – не вигадані, а тільки охудожнені. І в цьому третя відмінність нового покоління від попередньої ґенерації: зосередженість не на фантазіях і замкнених на собі переживаннях, а на справжніх подіях, реальному житті.

Не заперечую, часом «акції» персонажів виглядають як дія заради дії. Визнаю, мені здалося, що зі справді соціальних акцій у книжці вихолощено соціальний-таки зміст. Але будь-який читач, якщо він лише не дерев’яний, не може себе не запитати: «Чого вони казяться?» І в деяких місцях у книжці відповідь отримає: «Просто одного дня комусь набридає стояти взаторах через те, що столична влада економить нагромадському транспорті. Когось перестає цікавити, наскільки його відображення в дзеркалі відрізняєтьсявід моделей з рекламних кліпів та глянцевих журналів. Хтось перестає щодня підраховувати, чи варто йому брати кредит на машину чи квартиру. Когось остаточно задирає офісна шизофренія, депресивні корпоративні вечірки й технології роботи з персоналом... Хтось просто хоче вирватись із цього кола – прокидатись раніше, ніж це може винести твій організм, їхати на нецікаву роботу...».

І так далі – це цілий маніфест. Дивіться сторінки 184-186 у першому виданні книги (бо, я впевнений,будуть і подальші). Дехто зі знайомих уже називав Urban Strike субкультурною книжкою – але це хіба якщо вважати субкультурою всю міську молодь, окрім хіба мажорів.У книжки є майбутнє, бо розрахована передусім на молодих людей. Але в ній не тільки про молодь ідеться – гляньте ще раз на цитоване в попередньому абзаці. Книга Urban Strike, окрім усього, просто цікаво написана. Кушнір уміє затягнути з першої фрази кож-ного розділу, на кшталт: «Ребра ламаються на видиху». Або: «Правило номер один. Акція має бути успішною». Або: «Лежу на асфальті, порвані джинси потроху просякають кров’ю...». Дія починається одразу. На той час, коли я писав цю рецензію, Urban Strike Антона Кушніра входила до топу продажів у мережікнигарень «Є» (іншої статистики я не знайшов). Значить, вона таки б’є по больових точках.

Антон КУШНІР "Urban Strike".