Олександр Левченко, «Диявол добра». Видавництво «Дуліби».

20.04.2010

У цьому захоплюючому романі нібито все про життя — буденне, регулярне, малокалорійне і техногенне. Але інтрига, яку нам пропонує «Диявол добра», примушує вкотре згадати про так звані «життєві обставини», що роблять наше існування в містечковому вакуумі самотності чи то нестерпним, чи то фантастичним. А як ще можна назвати животіння й подальше духовне пробудження провінційного журналіста, котрий став свідком пограбування банку, яке започаткувало місцеву «чортівню», внаслідок чого довкола стали траплятися речі, не менш фантастичні, чи пак — екзотичні, ніж назва місцевого бару «Фламінго».
Адже що було раніше в житті нашого героя? Давній приятель з органів безпеки, рубрика кримінальної хроніки в районній газеті, підступні місцеві олігархи, які цією самою газетою опікуються, позбавляючи її, однак, найактивніших працівників. Нарешті, спокусливі пропозиції зі столиці й не менш привабливі місцеві молодиці, якими спрагло цікавиться головний герой роману, що давно розміняв четвертий десяток. А все чому? Невдоволення, панове, гірке невдоволення — життям, погодою, країною, в якій живеш, а також самим собою, з яким давно не уживаєшся. Усе це рухає сюжетом твору і настроєм провінційного журналіста Вадима. В який бік? Ну, у світле майбутнє, зрозуміло. «Ні, не так, як завжди, братися щоранку робити зарядку чи щовечора видушувати з себе бодай півсторінки роману, а насправжки, цілком-цілком нове», — підказує наш герой. Але, оскільки за плечима самого автора роману багатолітня праця в галузі інформаційних технологій, «світле майбутнє» в «Дияволі добра» передбачається цілком фантастичне, а не звично соцреалістичне, в дусі виробничих епопей чи зразково-показової хроніки журналістських буднів.
Що ж до «фантастичності» самого жанру, то детективно-пригодницький роман з елементами фантастики, ще й настояний на місцевих соціокультурних реаліях (а саме в такому ключі витримане непересічне чтиво Олександра Левченка) — явище для нашого літературного сьогодення з його «ринковими» тріллерами-бойовиками далеко не буденне. Навіть несподівана фінальна зустріч у романі з інопланетянином не профанує чистоти жанру, оскільки потрібна вона, вочевидь, для переходу до наступної частини оповіді, якої слід чекати у новій книжці Олександра Левченка. Або для ідейного підтвердження «спадкоємної» схожості «Диявола добра» з «Майстром і Маргаритою» Булгакова, в якому благородний диявол так само вирішував проблеми населення, послуговуючись не завжди гуманними методами. Мовляв, добро повинно бути з кулаками.