відгук.

28.04.2010

Майже всі, кому випадало знайомитись з «Критикою цинічного розуму» П. Слотердайка, напевно пам’ятають мальовниче зображення Робертом Музілем внутрішніх відчуттів, що можуть виникнути при читанні філософських творів. Це відчуття на кшталт того, що ніби якась стара рука викручує з голови мозок. Так ось, це НЕ про «Розумність нерозумного». Ваш мозок залишається в комфортному стані. Більш того, ви відчуваєте задоволення, на зразок того, коли вдається добрати максимально відповідне слово в реченні. Ваш мозок радіє, що його не відторгають від решти тіла, та не виокремлюють і возвеличують лише єдину здатність раціонально мислити. О, автор чудово знайомий з усіма аргументами «отців-засновників» та «розбудовників» (термін заїжджений та заполітизований, та в даному випадку доречний) аналітично-раціонального типу мислення і демонструє це в першому розділі. Але не треба боятися цієї частини книги. Це не звичайна компіляція, до яких вже так звикли, що вони навіть обридати перестали. Присутність автора, Тараса Лютого, відчувається буквально на кожній сторінці. Особливий талант Т. Лютого полягає в тому, що коли мова йде про німецьких класичних та сучасних філософів, читачу не те що спати, навіть позіхати не хочеться. Можливо я дещо перебільшую, і хтось може читати Канта з Гегелем чи Габермаса більше години і не відчувати сонливості. Я просто виходжу з власного екзистенціального досвіду: для мене свого часу це були найефективніші снодійні, півгодини перед сном – і бай-бай.
Розділ другий викликає зацікавленість у дуже широкої верстви населення. Ще б пак! Шаманізм, діонісійство, містично-релігійні практики. Ви відчуваєте себе заглибленим та «продвинутым» тільки пробігши поглядом назви параграфів. Там представлено багато чого такого, що може зачарувати, надихнути, навіть запалити! Не вистачає тільки щось про тантричний секс з метою подолання статевого сепаратизму. Але нічого. Відсутність такої інформації повністю компенсується енергетичним сплеском від когнітивного дисонансу, що виникає на сторінці 169. Автор пише: «детермінізм дискурсивності змінюється альтернативним принципом незавершеності». А хіба принцип незавершеності не може мати свого власного детермінізму таким чином ставати дискурсом незавершеності зі своїми особливими засадами? Та десь хвилин за 5-10 все стає зрозумілим. Просто дискурс у даному випадку розуміється у сенсі максимально наближеному до мови (можливо і не це розуміється, але маю право на точку зору). Зате який чарівний когнітивний шок!
Гаразд. Все одно власні враження не перекладеш ні на кого, і ні до чого це. Беріть читайте та насолоджуйтесь! Наприкінці тільки скажу, що хто дочитає до кінця, тому пощастить дізнатися таке…!!! Виявляється, одна відома модель (навмисно не скажу хто саме, беріть і читайте!) не тільки знає що таке фантазм, але виказує зразкове соціальне міркування. А Кант виявляється… стоп. Ось тут дійсно кінець. Самі прочитайте. Авторові – успіхів.
ps для всех русскоговорящих, к коим сама отношусь – для вас книга доставит на порядок больше удовольствия, поскольку автор прекрасно владеет словом и, кроме содержания книги, вас порадует утонченная, элегантная, развитая речь изложения Тараса Лютого.