Підстави підстав.

 
Підстави підстав
Книжки за жанрами

Всі книжки (1514)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

21.06.2012

Рецензія на книжку:
Я.Карпець (Левчук). Гірка амброзія

У цій збірочці рецензій, невеликій і сумбурній як за обсягом так і змістом, є декілька цікавих речей. Перша і найголовніша - передмова Олега Солов´я "Підстави критики". Власне, не передмова, а рецензія. Дуже жорстка, але ... справедлива. Тепер, ознайомившись зі змістом книжечки, переконуюсь, що Олег ще був дуже і дуже лагідний з юним неофітом.

Що визначального у матеріялі Солов´я? Кілька принципових моментів:

1. "сучасній українській літературі вже нікого не бракує - ані поетів, ані прозаїків, ані есеїстів. (...) критиків нам бракує вже досить помітний час (...)";

2. "послідовність (...) має все-таки бути присутньою, це - поза сумнівом. І цього на сьогодні Ярославові запевно не вистачає";

3. "(...) навряд чи варто говорити надалі про боротьбу поколінь у нашій літературі. Єдиний локус таких розмов - боротьба естетик, протистояння моралі та аморальности; а приналежність до певного покоління - виявляється фактом відверто факультативним";

4. "Дочитати Джойса, - це ніби пройти певну й доволі серйозну ініціацію модерні стичною культурою. Дочитати Джойса, - це ніби стати Джойсом";

5. "Бути сучасним - автоматично означає бути великим письменником. Таких письменників ніколи не було забагато - ані у нас, ані в Америці чи Европі. Але сьогодні їх значно менше, ніж у ХХ столітті. Це є наслідком двадцятирічного панування в українській літературі постмодерністської (ліберальної) етики й відповідних до неї мистецьких технологій".

Що стосується окремих конкретних оцінок Солов´єм того ж Андрія Кокотюхи чи Вано Крюґера: Кокотюха - прозаїк, "який не розуміється на характеротворенні літературних персонажів "гостросюжетної прози" й зовсім не бажає вчитися цій необхідній для прозаїка-романіста науці"; Вано Крюґер - "незграбний наслідувач деяких направду цікавих лівацьких штучок С.Жадана (...)" з висновком, що "бавитися" кривавими символами й тоталітарною емблематикою - "це не загравати з поетикою абсурду й катастрофізму; в моєму скромному розумінні, це - глум і збиткування над мільйонними українськими жертвами", - то я їх підтримую і погоджуюся (хоча без того категоризму формулювання, з тієї простої причини, що обидвох авторів я вже давно не читаю).

Тепер про рецензії Яра Левчука, сиріч Ярослава Карпця. Він направду намагається читати багато і різного. Що вміє? Вміє передати зміст прочитаної книги, вміє поставити ряд серйозних проблем, вміє бути зрозумілим у літературознавчій термінології (майже в кожному матеріялі маємо такий собі літературознавчий "лікнеп", як правило він вписується в композицію відгуку чи рецензії). Що бракує? Послідовності. Правду каже Олег Соловей. Йому ніби бракне сміливості йти до кінця в своїй логічних висновках, і він вдається до алогічности в одному й тому матеріялі. Думаю, це минеться з досвідом.

Багато у матеріялах статики, описовости. Серед усіх матеріялів видаються цікавими декілька: про Тараса Прохаська ("Буття мови у "Лексиконі таємних знань" Тараса Прохаська (спроба наукового аналізу)", "Записи спостережливого природознавця і мислителя"); про Богдану Матіяш ("Молитовник Богдани Матіяш", "Райський зоопарк громадянки Царства Небесного"), про Валентину Захабуру ("Поезія настроїв"). Остання рецензія до певної міри навіть є відкривавчою. Що стосується матеріялів про Тараса Прохаська - вони цікаві авторським бажанням наблизитися до зрозуміння творчого феномену цього "рослинного" генія української прози. Але вони й розкривають певну немічність аналізу й неглибоке знання історії дослідження (про що говорив Олег Соловей). З матеріялів про Богдану Матіяш цікавим є другий, оскільки він переважно аргументовано критичний. Я не беру до увагу стилістичних неоковирностей і юнацького епатажу, що межує із невихованістю. Також не буду повторювати тих позитивних зауваг у матеріялах про Вано Крюґера чи Павла Коробчука, на які вказував Олег Соловей.

Невиразними вийшли матеріяли про книги Ганни Черінь, Дмитра Малахова, про наукову лектуру Людмили Дударенко, не кажучи про український переклад дослідження Еріха Фромма. І також незрозуміло, для чого здався у книжечці біографічний нарис про Михайла Зощенка...

Але все-таки завершуватиму розмову про цей літературно-критичний дебют Ярослава Карпця оптимістичним висновком. Я гадаю, що в особі цього молодого критика ми можемо мати постать серйозну. Звичайно, якщо він усвідомить всю серйозність свого фахового вибору. Зрештою, тут вже навіть не ідеться про фах. В українській критиці залишаються навіть не фахівці. Залишаються одержимі у своїй вірі в український літературний (ширше, культурний) ренесанс.

Навіть в умовах української апокаліпси, яку нині переживаємо, можна залишатися самостійним і самодостатнім критиком літературного процесу. Се не легко, але можливо. Головне, любити українську літературу і вірити в її будучність...

Євген Баран

(Джерело: Буквоїд)

Реклама
Rambler's Top100