Як то кажуть, нове – це давно забуте старе. І діти, надивившись мультфільмів (бо, як це не прикро, не скажеш – начитавшись книжок) про покемонів, роботів, мутантів та інших створінь сучасної анімації, все ж тягнуться до казок та легенд про принцес, лицарів і драконів. А допомогти тут як турботливим батькам, так і маленьким читачам може чудова „Книга драконів” Едіт Несбіт, що цього року побачила світ у „Видавництві Старого Лева”.
Едіт Несбіт – дуже відома в Англії письменниця для дітей, яка жила у 1858-1924 роках. Писати вона почала передусім для своїх дітей, а зрештою згодом стала автором та співавтором близько 60 дитячих творів, з якими виросли кільки поколінь англійців. Російською мовою майже сто років тому найперше переклали „П’ятеро дітей та Це”, а далі й продовження – „Фенікс і килим” та „Історія амулету”. Згодом з’явилися в перекладах інші казки, оповідання, вірші, та все ж далеко не всі твори авторки. А от перший переклад Едіт Несбіт української зробив молодий перекладач Володимир Чернишенко, а книжка вийшла у „Видавництві Старого Лева”, що спеціалізується саме на дитячій літературі.

„Книга драконів” – це збірка з 8 казок, де в кожній є дракони. Однак не слід думати, що дракони тут головні дійові особи, вони швидше виконують допоміжну роль. Головні персонажі у казках Едіт Несбіт – це діти, хлопчики та дівчатка, принци та принцеси, які у звичайному світі натрапляють на незвичайні речі (на дракончика у чашці, наприклад, „світову кранову” чи пряму дорогу до північного полюса) або ж у світі незвичайному переживають такі буденні для нас ситуації (підступність родичів, дружба і любов, самовідданість). І ця межа – між казкою та реальністю, між чудовим та буденним – дуже хитка, просто невловна у письменниці. Мабуть, саме в цьому чар її таланту. Адже, поєднуючи добре відоме та нове, вигадане, вона створює самобутні твори, в яких про складні життєві істини говориться просто, і сприймаються вони не як правила, а більше як мудрі настанови до дії.

Що найперше впадає в око в казках „Книги драконів” – надзвичайна доброта усіх мешканців вигаданих світів. Їх м’якість характеру, добросердність, люб’язність, турбота про інших. Можливо, це ми, дорослі, звикли, що нема чіткого розмежування на добрих і злих, що немає в світі однозначності. Проте книжка призначена для дітей. А отже саме такий чіткий поділ з кількісною перевагою хороших персонажів і потрібен, щоб дитина спочатку могла усвідомити основу гармонійного людського суспільства, щоби мала приклад, до якого треба прагнути, щоби була впевнена, що добро таки перемагає. Щоб рельєфніше проявилися як позитивні, так і негативні риси, не змішані між собою в одній людині. І хай потім вона зрозуміє, що життя складне й непередбачуване, що воно не чорне й біле, а просто сіре, однак правильні орієнтири, закладені у дитинстві саме такими книжками, допоможуть не загубитися у мінливому світі.

Я думаю, сам факт, що Едіт Несбіт змальовує більшість персонажів „Книги драконів” добрими, уже дещо говорить про неї. Однак у казках досить рельєфно виступає і фігура оповідача, що постійно звертається до дітей, щось їх запитує, підбадьорює, зацікавлює. Ставлення оповідача-авторки до дітей лагідне і чуйне. Вона позиціонує себе як доросла, однак така доросла, що розуміє дітей і стоїть на їхньому боці супроти дурощів, нерозуміння, а часом байдужості і жорстокості дорослого світу як такого. Письменниця постійно намагається вести діалог, що, безумовно, зменшує дистанцію між нею та читачами, а отже й самі казки викликають більший інтерес зі сторони дітей, ближчі їм.

Вище говорилося, що Едіт Несбіт вдається сказати просто про складне. Так, у її казках справді багато порад-настанов. Їх можна укласти у список неписаних правил поведінки, виконання яких вимагають від кожної дитини: говорити „чарівні” слова, бути стриманим, допомагати іншим, не лінуватися, сумлінно працювати, слухатися старших, не бути жадібним та багато чого іншого. Проте ці настанови вкладені у вуста добрих нянечок та бабусь або ж самої авторки-оповідача, тому звучать не суворо, а лагідно. Однак письменниця вдається не тільки до слів, а й до красномовних прикладів. Так, у казці „Вогненний дракон” свинопас рятує людей від чудовиська, віднісши пляшку з ним до моря та вкинувши її у хвилі, однак позбувається рук, та за щасливою примхою долі його кохана – принцеса, і за давнім пророцтвом його руки відновлюються. Так винагороджується самопожертва та турбота про інших. Або ж у казці „Визволителі країни” Еффі та Гаррі, знайшовши „світову кранову”, позбавляють Англію від „катастрофічного засилля драконів”, і думають, що за це їх чекає вдома шана та слава, однак батько на них сердиться, оскільки його не попередили і в нього не залишилося жодного екземпляру, а мама просто присоромлює їх за неслухняність та безвідповідальність. Це ставлення дорослих до дій дітей, з ними неузгоджених. Або ж у казці „Добрий маленький Едмунд” хлопчику завжди дістається на горіхи за те, що він правдиво розповідає про свої зустрічі з василіском та драконами просто тому, що люди не бачили це на власні очі і вважають його брехуном, а ніхто й не здогадується, що він врятував місто. Чим не демонстрація матеріалізму?

То ж, на мою думку, дуже показові тут слова: „– ти напрочуд неввічливий!– обурився принц.– Та ні, просто чесний.” Так, саме в неввічливості могли би звинуватити авторку (варто згадати тільки її висловлювання про школу чи вчителів) багато дорослих, які забули вже, що таке дитинство. А проте вона права – вона просто говорить правду про світ, дорослий світ.

Крім усього вже сказаного хотілось би відзначити чудову роботу перекладача – Володимира Чернишенка. „Книга драконів” Едіт Несбіт не лише за жанром та тематикою призначена для дітей, а й за самою мовою. Гарна робота з мовним матеріалом, колоритні слова та звороти, велика кількість зменшувальних суфіксів (як-то нянечка, трішечки, рідненькі, гніздечко, бабуся та інші), необтяженість якимись дорослими виразами чи термінами (попри те, що авторка часто змальовує реалії дорослого світу) – я думаю, саме такою повинна бути мова дитячої книжки, що не тільки знайомить дитину з художніми творами іноземних авторів, а й показує багатство рідної мови.

Крім того, над ілюстраціями „Книги драконів” працювала Даша Ракова, виконавши їх у чорно-білих кольорах. Цікаво відзначити, що перше видання цього твору Едіт Несбіт 1900 року також містило саме чорно-білі малюнки. Хто зна, чи це щасливий збіг, чи рішення видавництва, що засвідчує повагу до письменниці, однак якраз некольорові ілюстрації найкраще доповнюють цю книжку. На мою думку, чорно-білі малюнки, як і самі незвичні казки Едіт Несбіт, дають дітям основні знання, ненав’язливі настанови, а чи виконувати їх, як вчинити в тій чи іншій ситуації – право вибору належить дитині. А чи ж не найголовніше – навчити дітей думати та вибирати?

Незвичайні казки про буденні речі.