Амазонка для кожного.

 
Амазонка для кожного
Книжки за жанрами

Всі книжки (1552)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

02.07.2012

Рецензія на книжку:
Стаффорд Ед. Уздовж Амазонки. 860 днів. Неможливе завдання. Неймовірна подорож.
(Переклад: Бондар Андрій)

Жанр тревелогів в Україні досі залишається недостатньо розвиненим. Спроби написання такої літератури були, і вони вже отримали свою порцію критики. Але це навіть не крапля в морі порівняно з тим, що видається в світі, зокрема й у наших сусідів.

Нині люди подорожують значно більше, ніж раніше. І якщо колись оповідь про паломництво до святих місць вважали чимось унікальним (до речі, за бажання, українці можуть виводити власну традицію тревелогів саме звідси), то тепер будь-який турист здатен викласти у блозі, а то й видати окремим виданням ілюстровані враження про поїздку до того ж Єрусалима, або ж про карколомну мандрівку автостопом із Києва до Владивостока.

Але сучасний тревелог — це щось інше, ніж опис подорожі, хоч би якими цікавими місцями вона пролягала. В його основі, певною мірою — як і у поодиноких мандрівників минулого, має бути акт, який людина здійснює щодо себе, свого життя або ж щодо обраної ним кінцевої мети. А читач залучається до цього процесу не лише через культурологічні або географічні враження, а й через емоційне співпереживання.

Книга Еда Стаффорда “Уздовж Амазонки”, український варіант якої нещодавно вийшов друком у видавництві “Темпора”, щодо цього більш ніж показова.

Насамперед — кілька слів про власне видавничу та перекладацьку (Андрій Бондар) роботу. Все зроблено на пристойному рівні, і навіть кілька прикрих друкарських помилок, що їх довелося зустріти в тексті, не псують загального враження. Перекладачеві вдалося добре попрацювати з мовою, щоб вчитуючись в соковиті діалоги за участі автора, його думки та щоденникові записи, можна було відчути людей, загублених у джунглях, їхній емоційний стан та напруження сил, без якого затію пройти пішки уздовж найбільшої ріки в світі завершити б не вдалося.

Що було в основі цієї ідеї? Насправді, дуже проста думка — такого раніше ніхто не робив. До Еда Стаффорда Амазонку кілька разів було пройдено водним шляхом, але пішки — ніколи.

Для 31-літнього колишнього військового, який працював у місії ООН в Афганістані, а на мить зародження задуму возив наукові експедиції до країн Латинської Америки, це був божевільний та амбітний план — зробити щось абсолютно нове, здійснити подорож, найскладнішу з тих, які тільки можна уявити.

Звісно, давався взнаки й досвід роботи в Белізі та Аргентині, а отже — й перебування в джунглях. Але Амазонія — це щось гігантське й абсолютно унікальне. І запал, із яким Стаффорд брався до справи, найкраще ілюструють його слова про те, що від самої думки про ці ліси “тіло вкривалося гусячою шкірою”.

Пролог книги, як і належить у такому випадку, не залишає сумнівів у тому, що мова піде про екстремальний та небезпечний маршрут: “Коли човни пристали до берега, тубільці вискочили й кинулися просто до нас. Тепер обличчя чоловіків із вибалушеними очима налились кров’ю, а жінки скидались на одержимих”.

Подорож відбувалася з квітня 2008-го по серпень 2010-го, але й нині в деяких індіанських народів існує багато упереджень щодо “білої людини”. Пов’язано це і з історичною пам’яттю, і з сучасною діяльністю комерційних кампаній та наркоторгівців, що, зрештою, призвело не тільки до виникнення реальної загрози життю або здоров’ю автора, а й спричинило його моральну втому — місяцями витримувати пильні погляди, підозри, закляття та відверті глузування неймовірно важко.

Проблема збереження амазонських лісів та місць звичного проживання індіанців є вкрай актуальною. Тим паче, що саме це давало змогу заручися додатковою підтримкою спонсорів.

Та все ж не привернення уваги до захисту басейну Амазонки, не опис екзотичних племен та районів наркотрафіка є в книзі найцікавішим. І навіть не чарівні краєвиди, починаючи від Анд і закінчуючи дельтою Амазонки в Бразилії. Тим паче, що для милування цими красотами в автора часом просто не залишалося сил.

Головне в усій цій історії — сам Ед Стаффорд, те, що відбувалося із ним упродовж шляху, його натхнення і розпач, радість і втома, і знову радість. Головне в тому, що йому вдалося дійти до кінця, хоч очевидно, що Стаффорду не раз хотілося припинити це самокатування, пов’язане з необхідністю щодня долати десятки кілометрів, часом по горло у воді, тягнути за спиною вантаж 35-45 кг, слугувати кормом для комах, шукати переправи, хворіти, голодувати, здобувати візи і просити грошей у доброчинців. І так упродовж двох з половиною років.

“Експедиція стала ув’язненням у рутині… Траплялись моменти, коли доля Амазонки мене не цікавила: усе, чого я хотів, – побачити друзів, подивитись якусь спортивну програму, сходити до пабу. Вирубайте всі тропічні ліси — я просто хотів бути присутнім під час народження мого першого племінника”, — пише Стаффорд.

Звичайно, мандруючи “Уздовж Амазонки”, читач відкриває для себе нові світи, нові культури та життєві уклади, ба — навіть нову кухню. Але робиться це через призму натягнутого немов струна внутрішнього світу британця. Тому й смаки простої селянської їжі, якою його пригощають, гостинність або ворожість господарів відчуваються дуже реалістично.

Тривала подорож — це не в останню чергу комунікація. Подолати такий довгий маршрут самотужки навряд чи можливо. До того ж, постійно виникає потреба спілкування з місцевим оточенням, із поліцією задля отримання дозволу на прохід якимось селом тощо. Це також пошук провідників та налагодження з ними спільної мови.

Значною мірою Стаффорду пощастило. Оскільки його компаньйон, також британець, вирішив перервати подорож уже за кілька місяців після її початку та повернутися до Англії, авторові цілком “світило” блукати стежками Амазонії наодинці. Проте зустріч із Чо — перуанцем, який узявся супроводжувати його лише деякий час, але залишився до кінця, можливо, врятувала задум від провалу.

Були ще журналісти з популярних світових видань, які ненадовго приєднувалися дорогою, був супутниковий інтернет та необхідність регулярного оновлення блогу, були, зрештою, телефонні розмови та листування. Не обійшлося, судячи з усього, і без кількох романтичних історій.

Проте все це лише ілюстрації до того, що Стаффорду довелося продемонструвати чимало волі, терпіння, мудрості та винахідливості перед тим, як, здолавши майже сім тисяч кілометрів пішки, зануритися в води Атлантичного океану.

Так, можливо, він божевільний, а вся ця книга — просто історія хвороби. Але хвороби надзвичайно симпатичної.

Стаффорд виявився непоганим письменником, щоб зробити свою оповідь натуралістичною. Він не залишає сумнівів щодо впевненості у власних силах, але водночас не боїться писати про слабкість, часом — про розгубленість, яскраво змальовує конфлікти та складнощі у стосунках із людьми, які його супроводжували. Спостерігати за розгортанням психологічного сюжету цієї книги не менш цікаво, ніж за усіма іншими. Автор постає не як мачо, а просто як упертий чолов’яга, який здійснив надзавдання.

Можливо, не кожен тревелог має містити саме такий компонент — якусь надмету. Проте, думаю, що не помилюсь, коли скажу, що автори, які пишуть у цьому жанрі, зокрема й в Україні, щоб не розчинитися в морі відгуків про мандри та звичайних путівників, за численними пригодами, які їм довелося пережити, й цікавинками, що їх вони зуміли побачити, мають не забувати розкривати людину — за великим рахунком, головний об’єкт для більшості літературних жанрів.

Його сайт – http://www.walkingtheamazon.com/

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2012/06/29/amazonka-dlja-kozhnoho/">ЛітАкцент</a>

Євген Булавка

(Джерело: Літакцент)

Реклама
Rambler's Top100