Цього року побачила світ друга поетична збірка молодої поетеси Тетяни Череп «Берег любові» з передмовою Д. Головка. Авторка не прагнула оригінальності саме в назві, але взяла її, тому що відчула – вона вдало презентує сутність її збірки, в якій переважає інтимна лірика (розділи «Яблуневе кохання» і «Перебреду цю річку почуттів»), а також розділ «Батьківська хата», освітлений любов’ю до рідного дому, де пройшло дитинство і юність ліричної героїні, до її батьків.

Хтось може подумати, що інтимну лірику писати найлегше, адже кохання, рано чи пізно, приходить майже до кожної людини. Тож бери самописку (чи сідай за комп’ютер) і описуй свої почуття! Але насправді все відбувається набагато складніше. Інтимні переживання навіть відомі поети не завжди наважуються висловити від імені ліричного «я», часом завуальовують їх в ускладнені образи, які не мають значної сили емоційного впливу на читача. У деяких творах власна лірична сповідь «лунає з вуст» того чи іншого літературного героя. Інколи це виходить яскраво і переконливо, інколи – ні. Все ж, інтимній ліриці найбільше імпонують прості (але не банальні!) оригінальні чуттєві художні образи.

Розділ «Яблуневе кохання» цієї книжки залишає приємне враження щирістю ліричної сповіді, романтичним звеличенням свого обранця, безхмарною владою сонця любові, яке заполонило серце, гармонійною простотою. Як ось, наприклад, такі рядки:

Яблуневе кохання моє.
Мрій суцвіття дурманить і радує.
Я про вчора тобі не нагадую,
Ти сьогодні у мене є.

Одначе, ліричне «я» поетеси не даремно стоїть на березі ріки любові. Здається – ідилія, але в нюансах чуттєвих хвиль є оте «вчора», про яке «не нагадую».

А чому? Ради «любові музики святої»!

Мої усміхнені вуста
Тебе не випустять з полону.
Любові музика свята
Для нас дзвенітиме до скону.

У цих та інших віршах збірки відчувається простота мови, емоційність, ясність думки, бажання злитися з обранцем у мріях про невмирущість кохання.

До речі, часом поверхова критика може не зауважити гармонійну простоту, не оцінити її тонких нюансів, водночас привітавши штучну ускладненість, що претендує на оригінальність.

Два з половиною тисячоліття відділяє нас від легендарної еллінської поетеси Сапфо, талантом якої захоплювались навіть мудреці в усі віки, починаючи з Сократа і Платона. А в основі цієї поезії – чари гармонії злиття душі з красою оточуючого світу і коханням. Хвилююча простота висловлення почуттів.

Тетяна Череп (інтуїтивно чи цілеспрямовано) бере ці особливості за дороговкази, щоб не блукати манівцями, іде світлою творчою стежиною, яка приводить її на берег любові. На тому березі «Півонії пахнуть і терпнуть вуста./ Цілунків дощі не дають нам спокою».

Говорять, що всі щасливі любові схожі, а в кожної розлуки – своя історія. Якщо з цим погодитись хоча б частково, стає зрозумілим, чому так нелегко писати «несхожі» вірші про щасливе кохання. Але Тетяні Череп вдало рухається у цьому напрямі.

Що ж до розлуки, то про неї йдеться в наступному розділі «Перебреду цю річку почуттів». Лірична героїня збірки у пульсуючій зміні почувань починає зворотний шлях: «Подалі щоб від берега любові». Це початковий максималізм розлуки, який з часом пом’якшується, а окремі художні деталі свідчать про пошуки того ж таки єднання душі в любові.

Верни мені мене. І не карай
Злим поглядом очей, що гріли ніжністю.
Верни мені мене або віддай
Небесній тиші, що з’єдналась з вічністю.

Третій заключний розділ збірки «Батьківська хата» повідує про те сокровенне, найдорожче, що звичайним бачиться очами дитинства і юності, але через багато років все дужче заполонює почуття й думки, наприклад, як у вірші «Батькові»: «Цей рідний батьківський поріг/ сто літ би ще переступати».

Вдало вжитий образ «ластівки у стрісі» допомагає проникливо-емоційно передати трагедію самотньої літньої жінки в одному із сіл, де лишається все менше людей, а діти не поспішають провідувати матерів, занурені у власні клопоти, огорнуті міською суєтою і байдужістю. Зажурена тональність вірша тут вражає більше ніж заклики:

Вона одна. Дочка живе у місті,
Колись писала, що й онуки є.
Та поруч тільки ластівка у стрісі
Із року в рік свої гніздечка в’є.

До своєї матері лірична героїня звертається такими словами:

«Як добре вдома, як же добре вдома,/ І важко як буває між людьми». З цим важко не погодитись.

Цією книжкою молода поетеса впевнено подолала ще одну сходинку поетичної майстерності, щоб рухатись далі. А потенційні можливості у неї для цього справді є. Напрями ж творчого удосконалення – у більшій увазі до художньої поетичної деталі, до розмаїття тем, а також до пошуку в царині форми.

Думаю, що ця книжка молодої поетеси знайде приязні відгуки читачів завдячуючи ліризму, емоційності, щирості почуттів, плеканню у слові людяності та вірності.

Станіслав Шевченко

Заслужений діяч мистецтв України,
заслужений діяч польської культури,
лауреат літературно-мистецької премії ім. І.Нечуя-Левицького,
лауреат літературної премії ім. М.Рильського.

Квітень 2012

Від імені ліричного «я» (про нову збірку Тетяни Череп «Берег любові»).