"Гонихмарник" Дара Корній.

10.08.2012

"Гонихмарник" Дара Корній/

Що написано у рецензії?
З давніх-давен серед людей живуть дводушники-гонихмарники, істоти, що наділені надзвичайними силами. Вони можуть керувати хмарами, викликати дощ, бурю, град або відводити їх від села.
Дівчина закохалася в хлопця, не здогадуючись, що він — гонихмарник. Чи зможуть вони бути разом?

"Треба мати дуже прозорливе, дуже українське серце, щоби побачити дводушників. Дара Корній - побачила. І не втаїла від нас, читачів, історію, у якій реальне життя переплелося з містикою українських легенд… Ви читатимете, а над вами витатиме легкий вітерець української магії…" - Люко Дашвар.
Ще десь там було написано, що це українські "Сутінки"..гг
Що я про це думаю?

Ось, що трапляється, коли про життя дев'ятнадцятирічної дівчини пише вже не молода тьотя, яка вважає її підлітком і пре на мізки банальщиною. Нє, ну направду, я дуже поважаю людей, які здатні висловлювати свої думки без нецензурщини, але ж йолки-палки, там людям по 19-20 років і вони ні разу, жодного разу за всю книгу не лаялися. Ні коли бачили нечиститого (ну хоча б від подиву), ні коли персонаж Свєта доводив всіх просто до ручки і яку б я обіклала трьохповерховим. Діточки всі такі чемні, такі молодці. Але ж, блять! Головна героїня дівчина хороша, не її провина, що автор зробила її такою пиздатою зацікавленою у всіх проявах життя і творчості, такою наповненою світлом, первинною невідомою їй магією, особливими рисами характеру, що від цього аж нудить. Буеееееее. Коротше, і жнець і швець, і на дуді грець, універсальний солдат, та людина-оркестр.
Книга, як я вже казала, наповнена всілякими банальними істинами і фразами, які можливо і розраховані на вік 14-16 років. Типу:

Якби навіть Да Вінчі не написав нічого, окрім своєї "Мони Лізи", - цього виявилося б достатньо, щоб залишитися генієм.


Або:

- Коли я дивлюся в небо, інколи згадую Маленького Принца. Чи був він насправді? Як ти гадаєш, Сашо?
- Звичайно, був! Принаймні у світі Екзюпері.


Сюжет маємо ще більш-менш: головна героїня мусить врятувати свого коханого від його другої душі - Гонихмарника, яка є демонічною та лихою, але фінал відстій, в плані вводу персонажу якогось Діда, який героїні наче дійсно й дід, а по суті має божественне начало і на вигляд як козак Мамай. А ще якась долина, якісь загадки, каміння, що витягає душу. Ну до цього ж читача треба було підготувати, а то потім читалося як глюк накуреного їжачка. Люди століттями не знали, як це зробити (розділити людину та гонихмарника), а героїня от настільки кльова, що зазирнула в себе і знайшла всі відповіді та методи. А шо ви взагалі хотіли? Перша баба-космонавт ж жінка-характерниця.
Міфологічна частина, як на мене також не дуже, можна було ввести більше етнографічного матеріалу. А зважаючи на те, що авторка сама з Херсонщини, то спроби імітувати мову Західної України не дуже вдалися, тому що часом специфічні слова використовувалися невдало, інколи дуже рясно, а інколи не використовувалася взагалі.
Отака біда. Це моє велике розчарування, очікувала чогось дійсно цікавого та захопливого. Хоча, звісно, на українські "Сутінки" не розраховувала:)))