Зворотний бік… критики

Корній Д. Зворотний бік світла: роман / Дара Корній; передм. Г. Пагутяк; худож. В.Котляр. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного дозвілля», 2012. – 320 с.

Передмова до книги – як увертюра для опери. От тільки «увертюру» до цієї книги написала інший автор – письменниця Галина Пагутяк. Слід відзначити, що передмова прозвучала коротко і змістовно-ємко. Важко втриматися від спокуси подати хоча б невеличку цитату: «Якщо в українського письменника є уява і смак, він цілком може обійтися і без імпортних гномів та гоблінів і тішитися увагою читачів». Краще важко сказати – адже Дара Корній довела своїми творами ці якості.
Попереднє застереження – я не буду розглядати питання «Чому автор пише твір?», бо це не тема цієї критичної статті, але торкнуся питання «Для чого пишеться критична стаття?». Так от – вважаю, що критична стаття може мати дві мети: або пишеться для потенційного читача, який вагається – чи варто читати твір «N», чи не варто цього робити. Відповім зразу потенційному читачеві роману Дари Корній «Зворотний бік світла»: так, роман вартий того, щоб його прочитати тим, кому до вподоби вишуканий політ фантазії у вигаданому в уяві автора світі, але цей світ так близький до нашої реальності, що можна невільно засумніватися у фантазійності сюжету.
Якщо ця фраза заінтригувала, сідайте і читайте роман.
Перед поясненням другої мети критичної статті – невеликий відступ.
Коли я навчався в школі, то відвідував літературний гурток, який вів учитель української мови і літератури. Ось його слова у моєму вільному викладенні: «Якщо ви захопилися літературною творчістю, то майте на увазі, що читати чужі літературні твори ви повинні НЕ ТАК, як звичайний пересічний читач. Тобто – читаючи текст, у підсвідомості ви повинні аналізувати і запам’ятовувати: якими художніми засобами володіє автор, яке словникове наповнення твору, як автор деталізує свою оповідку…». До цієї мудрої поради слід додати, що не зайвим буде зафіксувати і помічені недоліки твору, отже, вчитися ще й на чужих помилках.
Після цього відступу можна відповісти на запитання «Для чого пишеться критична стаття?» і пояснити другу мету – якраз для тих читачів, які захоплюються літературною творчістю. Оце і є «зворотний» бік критики.
Скориставшись порадою учителя, я, як непрофесійний критик, вирішив зафіксувати певні моменти роману, які чимось мене вразили, і поділитися ними із читачами згаданої вище категорії.
Декілька слів про сам роман. Космос твору – вигадані та реальні світи: світлий світ, темний світ, світ Єдиного Бога та инші світи, в яких мешкають, кохають, ненавидять міфічні, історичні, реалістичні та вигадані герої, неповний перелік тільки їх імен вражає уяву: Птаха, Стриб (він же Стрибог), Мор, Мара, Посолонь, Верха, Мальва і т.д. Герої смертні і безсмертні, вони рухаються в просторі і в часі так, що від сучасного Львова легко переносяться до далеких сарматок-царматок-амазонок (хоча слово «амазонки», як не наше, в романі відсутнє). Канва роману побудована на непростих взаєминах між двома закоханими безсмертними – Птахою та Стрибом. Попри фантастичність сюжету, роман вражає життєвими реалістичними філософськими розмислами-висновками, які частенько нагадують афоризми. Цілу низку таких висловів я окремо виписав і з великим задоволенням (від повторного читання) наводжу тут (тільки деякі з них):
«…краса, розум, сила та мудрість в одній жінці – чи не забагато!»
«…Очікування битви – гірше аніж сама битва…»
«…ревнива кубіта – то стихійне лихо.»
«…надмірна самовпевненість завжди породжує самозакоханість.»
«…Є щось вище над поняттями добра та зла.»
«…Пла́кати можуть і вміють ті, хто вміє співчувати, кому болить і ті, хто вміє кохати.»
Тепер перейдемо до окремих художніх якостей роману.
Чим нам подобається неторканий людиною клаптик дикої природи? Різномаїттям, наприклад, квітів. Такими оригінальними квіточками в романі постають епітети: «ледача курява», «сіра смага», «шпаркий дощ», «кровожерна вдача», а ось вітер і «невловимий», і «свобідний», і навіть «навіжений». Важко утриматися від спокуси навести ще один (але який!) приклад: «…Довгокосі, дужі, красиві, граційні, худі, сильні, великі, повні, високі, стрункі, малі, юні, зрілі жінки та дівчата.» Ось така характеристика-малюнок сарматок-царматок. Це тільки окремі «квіточки» епітетів, а їх у романі цілий килим.
«…уривки-спогади трохи кволі, але такі яскраві, мов озимина, що визирає ранньою весною з-під снігу.» В цьому прикладі є й вищезгадані епітети, але це ще й метафора, яка поетизує роман. Пересвідчить ще один приклад: «Мальві подобалося тоді все, особливо безлюддя, а ще – вода, вода, вода, яка вабила, кликала, торкала, гладила, пестила…» В цьому реченні і метафора, і рефрен, і безсумнівно – ПОЕЗІЯ.
Кожний герой роману має свою МОВУ. Найбільш виразно це видно по «молодіжній» мові дівчинки Мальви. Ось її сленг: «не парся», «капєц», «лаханутися», «стрьомно», «бзік», «блін горєлий», «пофіг» та инші. З цією ж героїнею пов’язані і деякі іронічні сценки (яких, можливо, на жаль малувато в романі) – чого варта історія із вихователькою дитсадочка Саломеїною Охрімівною (вона ж – Сала Хрінова в устах Мальвочки).
Роман, мабуть, був би менш цікавим, якби автор не володіла майстерною деталізацією, яка животворить події, що відбуваються і у вигаданих світах, і в реальному світі. Смію стверджувати – роман цілком придатний для екранізації, бо являє собою майже готовий сценарій (додам – особливо для повнометражного мультфільму). На підтвердження тези про вправність автора у деталізації – досить розлога цитата опису гвинтових сходів у Чорнобоговому Храмі: «…Поруччя зроблене у вигляді чорних багатоголових змій, а бокові решітки оздоблені так званими сценами із людських гріхів. Творець драбини – справжнісінький гуморист. Щоб так художньо принизити смертних, слід добре запізнати їх світ – заздрість, пиха, брехня, чвари, наговір, зрада, зухвалість, гординя, нікчемність, лінь і ще багато чого з предовгого списку нечеснот.» Переконливо?!
Роман має дві частини, які розчленовані розділами з дотепними заголовками, назви коротко і чітко окреслюють наступні події. Для підтвердження – приклади: «Світ чотирьох Сонць», «П’яті ворота», «Сармати», «Великий Глас», «Біловоддя» та инші.
Ось, мабуть, і все, що я «наколупав», уважно читаючи «Зворотний бік світла», ну «тіпа капєц»… Далі – роман наодинці з читачем!

Зворотний бік… критики.