Книжка, панове, – просто-таки незамінний помічник улітку. По-перше, нею можна прикритись, якщо раптом (не доведи Господи!) забули капелюшок (бейсболку, бандану), бо сонце пече, як-не-як. По-друге, вона привертає увагу: люди бачать, що ось читають книжку, значить, розумні люди, приємно з такими на одному пісочку засмагати. Хтось неодмінно підійде, затулить широкими плечима сонце й запитає, що читаєте. Так і познайомитися можна з прекрасним Ним або прекрасною Нею. По-третє, книжку – уявіть собі – можна читати! Навіть тоді, коли її немає в шкільній програмі з літератури. Тим більше – коли її немає в програмі, коли ця книжка сучасна, цікава, легко й розумно написана, коли автори не на багато років старші за вас, тож пишуть про близьке, зрозуміле й таке знайоме. Така книжка, повірте, модна. Й не надто груба, що, в принципі, грає далеко не останню роль. Одна з розумних сучасних книжок – перед вами. Називається вона "Славка", її авторка – Галина Ткачук*.

"Славка" – історія про дітей і тварин, про "прикольну" магію, рідну Боярку й "тридев’яте царство" Білогородку, розказана на диво по-дорослому. Навіть виразно дитяче мовлення не переконає мене в протилежному. Книжка доросла, я би навіть сказала, "зріла". "Зрілість" вчувається із самого порога – з анотації: "Ця книжка про те, як чиясь кров може бути коштовна. Про силу людського крику, людського сміху, людського плачу. Про те, як діти прибувають до батьків Буговою течією, про всіх дітей. Про закони людської крові, які лишають її жити й роблять прекрасною. І ще про те, як жахливо зникнуть зі світу всі, хто опиратиметься цим законам. Як вода змиє їхні кості. І трошки про Радість Несказанну".

Вірите, "Славка" – цілком магічна книжка! Найперше – читач отримує таємні знання про речі важливі й давно забуті. Виявляється, незалежно від того, на які місця й часи припало твоє дитинство, скрізь є свої вчителі музики в коротких синіх піджаках і в коричневих штанях. Ще виявляється, що дітей батькам приносить Кіт у чоботях, а знаходить він їх у річці Південний Буг. Головні героїні повісті "Славка" (є ще й інша повість – "Лютий" і кілька новел із "циклу" "Prosa ursina") – восьмирічна Славка й шестирічна Ліля – тільки за роками маленькі, адже вік вимірюється не самими лишень свічками на тортах. У тому, як дівчатка мислять, як поводяться, зрештою, в самій атмосфері твору вчувається щось доросле. І щось чарівне. І з гумором: "Дівчата! Ви мусите сміятися так: "Хі-хі-хі!" А ви, хлопці, так: "Хо-хо-хо!" Зрозуміли? "Хі-хі-хі" – дівчата. Бо ви ж майбутні дівки! Ви маєте знати, як слід сміятися!"

Славка, Ліля, Іоаникій – особистості непересічні. Славка та Ліля, приміром, безстрашно мандрують просторами рідної Боярки в пошуках… а в пошуках чого ми свого часу ходили з ранку до ночі, вигадуючи неймовірні історії з детективними сюжетами? Для малої Славки світ побудований на повір’ях, забобонах, замовляннях, прокляттях. Річка Буг в її уяві персоніфікується, стає "твариною не з простих річок", фантастичне й реальне не мають чітких меж, можуть легко переходити одне в одне. У дівчинки є свій – особливий – танець, який чимось нагадує танець шаманів, посередників між світом живих і світом духів. Буцімто в контрасті зі Славкою семирічного Іоаникія виховує цілий світ, живий природний світ, часточкою якого є мудрий і кумедний місяць Лютий. У Лютого є знайомий, Вечір, який "дуже хотів Лютому дать люлєй", і на п’ястуці в нього було татуювання з написом "Жизнь" (це щоб ви знали, якщо раптом стрінете!). Десь під Києвом, певне, ходять Галині ведмеді, Патлатий і Фіолетовий звір лукавий, але то вже треба перевірити.

Книжку Галі Ткачук можна читати по-різному: найлегше – як збірку коротких веселих історій, розказаних таким близьким і рідним суржиком, згадуючи при цьому свої "білогородські походи" і своїх знайомих смішних дорослих. А можна ще про таку книжку писати дипломні роботи й наукові статті, тільки тоді треба добре вчитуватися й мати за плечима цілу торбу філологічних знань, але тоді текст – скажу вам чесно – цікавішає. Хочу завершити словами Лютого: "…Варто постійно жити, бо існує тисяча прекрасних речей… – Наприклад?.. – Наприклад: Радість Несказанна. – Ну хіба що Радість Несказанна…" Що ж, радійте – і не забувайте про Радість Несказанну (тут має бути такий смайлик, який підморгує).

Лексикон таємних знань дитинства.