02.10.2012
Рецензія на книжку:
Г.Ткачук. Славка : повісті, новели
Є такі літератори, чию діяльність у письменстві можна назвати як "пошуки способів розширення свідомості". Вони складають в ньому приблизно таку ж окрему групу, як серед мандрівників-мореплавців - авантюристи та шукачі скарбів.
Здебільшого такі пошуки мають украй мало спільного з тим, що називають "здоровим способом життя", бо свідомість зазвичай намагаються "розширити" міцним алкоголем, легкими та тяжкими наркотиками, фіксацією сексуальних переживань, інколи далеких від "нормальності", хіба що зрідка хто-небудь з них опише марення, викликані "просто" хворобою, або деформацію світу і світосприймання під дією раптового сильного переживання.
Проте письменниця Галина Ткачук несподівано виявила цілий незвіданий літераторами-скарбошукачами край, в який можна потрапити без шкоди здоров'ю та психіці. Як виявилося, проглядаючи світ очима семи-десятирічної дитини, можна побачити в ньому такі чарівні речі, яскраві образи й гротескні поєднання, які доросла людина не зможе ні витворити, ні побачити "під кайфом", як би не старалася.
Герої "Славки" - старша дівчинка Славка, молодша Ліля, хлопці - Моня, Йов та Іоанікій - справді живуть у химерному світі, який дорослим може здатися якимось сном-спогадом про рідні місця дитинства (в книжці йдеться про київське передмістя Боярку та його околиці). Насправді він повсякчас змінний через постійні намагання і самих героїв, і різних "позакадрових" та уявно-реальних (таких, як Буг, Дніпро та Лютий) чарівників десь там і тут щось підчаклувати.
Приміром, Славка переживає закляттям "безмежном", яке примушує мандрувати невідь-куди, щоби відчувати безмежність своєї та чиєїсь любові, а потім вони з Лілею отримують скарб - прекрасну пектораль та кирею - і мусять оберігати їх від зловорожого перетворення на стару шапку та обдерту куфайку. Дівчата цінують ці чари не за "справжність", а за "прикольність", бо такі прикольні чари "зараз дуже важко знайти". В цей чарівний світ час від часу втручаються дорослі, проте це втручання ніколи не ламає його і навіть анітрохи не розкриває таємничу завісу й не розвінчує фантазій, просто надає їм нового напряму, а до прозової оповіді ніби сам собою додається ще один чудернацький сюжет.
Втім, чарівна сила героїв і героїнь виявляється в творі не одразу, і поки це не сталося, вжиті Галиною Ткачук слова і звороти "останівка", "кладівка", "здіхла" (в розумінні здохла), "кричащую" ("мене, кричащую, було видно і чути із кабінету вчителя музики"), сприймаються як редакторський недогляд і трохи дратують. Потім ці дивні мовні засоби перестаєш помічати - чи один з перших вдалих прикладів (від)творення розмовної дитячої укрмови перед нами?
Таким чином, і в першій, і в другій книжці серії "Unlimited" зв'язок молодих авторів із дитинством дуже відчутний, "дитячого" в них і справді багато. Проте якщо в "Жарті" Винокурової-Садиченко це не завжди йде на користь текстові, то в "Славці" Ткачук грамотно вибудовує фантазійний дитячий світ. З короткої анотації на четвертій сторінці обкладинки: "Вона знає, що люди мають силу..."
Євген Повєткін
(Джерело:
«Інтернет-журнал про культуру «Культурний тренажер»)
|