У дебютному романі поет–двотисячник використовує сумнівний досвід попередніх літературних поколінь.

 
У дебютному романі поет–двотисячник використовує сумнівний досвід попередніх літературних поколінь
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання
зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

19.10.2012

Рецензія на книжку:
П.Коробчук. Море для шульги : роман

У цьому світі існує багато корисних речей, про які всі начебто знають, але ніхто до серця епохи не притулить. Щоправда, автор роману «Море для шульги», луцький поет з київським проживанням Павло Коробчук спробував свого часу віршувати про нашу буденність, але далі костюмованих акцій, здається, діло не пішло. «Корисний також унітаз, але це не поезія», — мабуть, згадав він російського класика і перекинувся на прозу. А вже в прозі, тим паче сучасній, багато чого вартісного для пасажирів метро можна надибати. Наприклад, як саме кохатися у цьому самому метро або інші веселі та безрадісні поради, зібрані у цій строкатій книжці.

Які ще гарячі проблеми і незручні для метро питання зачіпає у своєму романі Павло Коробчук? Чесно кажучи, їх багато. Наприклад, це проблема комунікації, тобто те, як іноді кортить побалакати, а довколишній світ до цього не надається: кабінки зайняті, люди заклопотані, у морі злободенних тем за буйки коректності запливати заборонено. Крім того, всі довкола настільки праві, що «лівим», як у романі Коробчука, темам просто немає місця, і даремно. Точніше, не дуже чесно. «Коли у мене з’являється якась життєво важлива проблема, — бідкається герой роману, — смертельна хвороба, зубний біль, останній дріб’язок в кишені, розлука — то мені здається, що подібна річ хвилює і більшість людей навколо». І тому цілком можливо, що це суто авторська стратегія виживання: говорити без упину — хоч у поетичній, хоч у прозовій формі. Адже, як кажуть у шоу–бізнесі, на який сьогодні перетворилася наша література, варто тобі замовкнути на якийсь час, і ти вже труп. Тому для реанімації сюжету автор роману вряди–годи використовує фірмовий прийом Сергія Жадана з акцентуванням на безглуздості побутових розмов, що в «Морі для шульги» чудово підтверджує діалог з директором фірми Інокентієм Віссаріоновичем, схожим на розмову героя «Депеш мод» з міліціонером Миколою Івановичем. Злизаним, у свою чергу, з наркотичних оповідок про поліцейських–фашистів зі «Страху і ненависті у Лас–Вегасі» Гантера Томпсона.

Загалом фабула роману Павла Коробчука доволі невибаглива. Кожна з коротеньких глав присвячена окремій темі, що зазвичай хвилюють провінціала, який потрапив до столиці: «параноя спільної хвороби», «лінь як сутність праці», «гра в бісер із резюме». Юний герой втрачає роботу, потім шукає її і знаходить, знайомиться в барі з дівчиною, якій згодом цілком незграбно подобається «дерти мою спину від насолоди процесу кохання» і т.д., і т.п. Нарешті, починає вживати вміст посилок, які розносить по клієнтах, — таємничих коробок чи то із «суттю» в стилі Єгора Радова, а чи з «простроченого життя», як у «Перекупнику непрожитого» Андрія Лебедєва. Словом, те, що викликає спочатку ейфорію, а потім галюцинації. Не знаєте, з якого саме «особистого» досвіду можна виснувати таку «захопливу» фабулу і винайти нуднуватий сюжет про поневіряння юного інтелектуала–невдахи? Скидається на наркотичні марення, ні? Вистачає тут також запозичень з Андруховича з його нескінченною інвентаризацією реальності, і Жадана з його трьома сотнями китайців (щоправда, тут їх тридцять), і обов’язковою вставною новелою зовсім з іншої опери (про правителя Кім Чен Іра і режисера Кім Кі Дука).

Загалом звичка не вигадувати нову сюжетність, а писати (навіть лівою ногою!) винятково про особисте нагадує про сумну традицію останнього літературного часу. З одного боку, це може видатися принциповою позицією, мовляв, треба писати тільки про себе, тоді буде цікаво. І неважливо, що далеко не кожен має за душею це саме «цікаве», що ґрунтується на життєвому досвіді. Натомість будь–хто має власні комплекси, і якщо їх виплеснути на папір, це обов’язково спрацює. Хоч раз, але спрацює! Тому не дивно, що вищезгадана «особиста» стратегія виплекала за останнє десятиліття авторів одного роману. Широко розрекламованого, можливо, навіть культового — але одного. Може, більше й не треба, бо ні до чого доброго це не приводить? «Якщо письменницька діяльність — це те, як виглядають письменники, то краще бути тупим стилягою», — застерігає герой роману. Утім, з його автором трохи інакше. «Схожий стаю на діда, — віршував колись Борис Слуцький. — І на батька подібний давно». Давня збірка авторового батька, поета Петра Коробчука, називалася «Загальний вагон». Перша з глав «Моря для шульги» теж присвячена життю у вагоні. Цікаво, чи дід автора роману писав прозу?

Ігор БОНДАР–ТЕРЕЩЕНКО

(Джерело: Україна Молода)

Реклама
Rambler's Top100