Подвійно вдала назва для антології поетичних перекладів – “І покоління приходить…” (вид-во Дух і Літера, 2012). Вона представляє українському зацікавленому (бо інші до рук поетичні збірки взагалі не беруть) читачеві покоління невідомих поетів й доволі екзотичних (як на смак навіть і не лише любителів силабо-тоніки) принципів віршування. Однак вона представляє також і покоління українських поетів та перекладачів, які погодились на цей експеримент: не знаючи івриту, по підрядникам та аудіо-записам створити літературну варіацію заданої оригіналом теми.
Обидві презентації вдались. У тому сенсі, що індивідуальна інтонація наших поетів не лише абсолютно впізнавана – здається, вона органічно і впевнено перемагає ноти, по яким грається мелодія. Дивна і складна першооснова, максимальна чесність у передачі ритмів і рим мови ну геть не схожої на українську, скурпульозний пошук хоч і далеких, а таки співзвучностей в образах – усе це в перекладах присутнє, його відчуваєш. Однак і око, і особливо – вухо, вловлюють аж надто знайомий малюнок, і пам`ять автоматично ніби домальовує за кожним віршем їх, “наших поетів” – портрети. Літературні, фотографічні, аудіальні.

Чи це не вада для перекладу, що повинен бути “тінню живого дерева” (вислів А.Содомори)?

Не те щоби імена ізраїльських поетів не зацікавили: декого навіть знаю особисто, отже, як мінімум, симпатизую. Однак коли вперше читала антологію – навмисне не зазирала до Змісту, де можна вільно підглянути прізвища перекладачів. Майже дитяча гра: “вгадай голос із заплющеними очима”. Тільки тут очі дивляться, як за одним текстом проступає інший, як за українськими рядками вгадуються українські ж поети і перекладачі, у труді яких вперто і живо відчитується знайомий контур, силует, фігура, обличчя.

Ізраїльські поети зацікавили діапазоном тем, несподіваним поєднанням не лише біблійного (є тут і репліка на вірш Кавафіса) й сучасного, цитатного і затемнено-метафоричного, нестандартними логічними і емоційними принципами руху в рядках і строфах. Заторкнули й біографії їх, в яких вчувається геть неподібний до нашого досвід самопізнання: навряд чи хтось із наших поетів-перекладачів захотів би, попри чималий публічний досвід, написати, винести на люди отаке про себе. Отут і відчувається інший вимір довіри до читача, спокій дарування своєї інтимної й інтелектуальної біографії як того, що не буде піддано остракізму чи осміянню. Отут нам ще рости…

Із хору в п`ятнадцять голосів я виокремила деякі, сольні, ні, радше – дуетні, партії. Як на мене, саме у них чистота чуттєвості віршування дає в результаті ідеальне співпадіння звучання, якому довіряєш. І яке хочеш якщо не промовити вголос, то принаймні – прошепотіти про (і для) себе.
______________________________________________________
ОРЦІОН БАРТАЛА. Поезія.
Переклав Василь Герасим`юк
Посередній поет
пише посередній вірш
із непосереднім
натхненням.

А з часом
Можливо
Посередній читач
Почитає цей вірш.

Можливо
сльози з`являться на його очах
від печалі
котра не від світу цього.

СІВАН ГАР–ШЕФІ. Із книжки «Вигнання Левіафана», із циклу «Сара»
Переклад Богдани Матіяш
Господь говорить зі мною з-поза заслони
перешіптується зі мною в кухні намету
як сусідка.
тут тепло духмяно здіймається пара
я просіваю борошно
сонячний промінь пронизує клуби повітря
одкровення
відблиски світла від начищеної міді каструль
півмісяці тіста на чорній таці
скалки розбитої ринки
суміш прянощів
Бог порядку і безладу
говорить зі мною образом
а не словом
Той, Що бесідує з Авраамом біля входу
в намет
Той, Що прогулюється з ним біля входу,
неначе гість
і споглядає майбутнє
з’являється у замішаному тісті
приходить як найкраща другиня
в мерехкому вогні світильника
навідує мою жіночу сутність
похитується у мене всередині
примхливі форми майбутнього
у супчику з сочевиці
який я сама придумала
рецепт здорової любові.

РОНІ СОМЕК. Поцілунок
Переклад Юрія Андруховича
Туфлі на високих підборах винайшла дівчина,
Яку завжди цілували в лоб.
З того часу лоб виблискує ніби крем
для взуття
І щіточка для брів не перестає до блиску
Полірувати її очі після вибуху
На мінному полі вуст.
Я пам’ятаю перший поцілунок поруч
із голим лимонним
Деревом. Хтось розповів нам, що коли
натерти зуби листком лимона,
Зникне запах сигарет. Туман мав тонкі пальці.
Шия міста
Грубшала від задихання, а дівчина,
яку я хотів, не знала,
Що запах лимона між зубами та язиком
Моя уява поширить на все її обличчя.

Осколок
Кажеш, ніби кохання схоже на склянку.
Воно трісне, якщо тримати його
Заміцно або розіб’ється – якщо заслабко.
Про гостроту цих уламків поети
Пишуть вірші. Я –
Ні. Я – геолог шарів губної помади
Відбитих на краєчку скла, ніби
червона шмата, просякла
Кров’ю бика.

АШЕР РАЙХ. Марш воїнів дощу
Переклад Маріанни Кіяновської
Ця зима і була війною.
Битви дим скинув на нас облогу.

Цілу ніч за вікном воїни дощу
На плацу тягнули носок.
Калюжі в полях зробили глибокі підкопи.

До рівчаків дощових довкола споруд,
Що позгорталися, наче у камуфляж,
у сутінки.
Панцирі вітру розбрелися на всі боки,
Оточуючи нас своїм бряцаням. Залишившись

На самоті, ми будуємо фортифікації при
палахкому камінні.
Блискавки били по вікнах.
Хмар гармати стріляли
Громами, що падали просто на дах.
Нашу одежу страчено на білизняній мотузці.
Дим із комина сповістив, що ми відступили.
У ліжко.

АГІ МІШОЛЬ. Понеділок
Переклад Дзвінки Матіяш
То що ж у нас було?
Солодкий вільшаний запах,
Намальоване помаранчеве сонце, що
зненацька з’являється
Залпом першого світла
Наче розрізають хурму впоперек,
Зранку й до півдня блакить
Петрових батогів,
Все поле,
Ґроно равлика
На стеблі морської цибулі
А ще було слово «нахаліелі»*
Що ще було між нами?
Реквієм цикад,
Рожеві овечки на небосхилі,
І м’який, розцілований пушок
Під котячим вушком –
Ось і все, здається,
Що було між нами
Сьогодні.

*”наханієлі” – плиска (трясогузка).

ХАГІТ ҐРОССМАН. Авішаґ*
Переклад Петра Рихла
Я блукаю сьогодні ввечері у светрі
що пам’ятає минуле століття;
незабаром він геть порветься, й Рочестер
Міннесота стане спомином.

Та навіть якби це місто було розташоване
тут же, через дорогу,
ти вже не той, хто лежав на своєму
царському ложі, тамуючи подих
своєї душі, і я більше не зможу почути
твій царствений голос,
принаймні не в светрі, який я придбала
за долар втомленого кохання.

Я гадала, що зможу обняти своїми руками
всю Армію порятунку,
але ти був холодний, отож я тихо лежала поруч;
а відтак ти звелів мені встати із ложа,
доки медична сестра не помітила батька
й доньку, які гріли
одне одного перед смертю.

***
Тепер це останнє тепло, яке я пізнала з тобою,
лежить у тіснім сповитку в шафі на верхній
полиці,
Сніг розтанув у його шерстяному сувої.
Між двома рукавами з крамниці Армії порятунку
Ми чекали на звільнення, одначе воно залишилося в іншій шафі.

*Авішаґ – біблійний персонаж, єврейська дівчина, яка зігрівала своїм молодим тілом престарілого царя Давида (прим. перекладача).

АМІР ОР. Варвари (другий раунд)
Переклад Олександра Ірванця
Не марно ми давно на них чекали,
Збирались на майдані головному.
Старійшини в найкраще одягались,
І привітальне слово готували.
Ми недарма поруйнували храми
Своїх богів, щоб інші збудувати,
Ми попалили наші давні книги,
Бо їм вони, напевно, не цікаві.
Тоді й вони з’явились, як пророцтво,
Взяли із рук царя ключі від міста.
Та увійшовши, наш убрали одяг,
І їхні звичаї для нас законом стали.
Вони до нас по-наську промовляли,
І ми уже не знали, хто з нас – варвар.

ВЕЛВ ЧЕРНІН. Крижані друзки
Переклад Юрка Прохаська
Періщить град, дірявить масне листя
Фікусів і маніжні душі тих, що як у себе вдома
У затишнім ненасті,
Що замість крапок розставляють коми.

Лиш цятки безкінечні, як на листі білизни,
І пізнє відкриття несе мить змерху.
Шматочки льоду, як дрібні віконні друзки.
Періщить град
разючий
зверху.

Важенна ковдра хмар похмурих душить,
уносячи назад лячне вагання
у куце щастя мрійників, і мусить
без відповіді залишитися німе питання.

Кривавими знаками питання на вітрах дерева
чекають трепетно й одверто на слова одвіту
З грімких висот грізного неба.
Тоді з-під криги враз проб`ється пагін квіту.
Кдумім, 2001

Вперта інтонація одного поетичного покоління.