Світ ілюзій: "Море для шульги" Павла Коробчука.

21.11.2012

Молодий чоловік ніяк не може знайти роботу, яка була б йому до душі. Натомість відкриває цілий світ - який, щоправда, міститься в його уяві.

Головний герой натрапляє на вакансію кур’єра, який має розносити коробки з замовленнями на вказані адреси, в жодному разі не цікавлячись тим, що ж там всередині. Невдовзі він таки розкриває одну коробку і поринає в альтернативний вимір, де панують ілюзії. Ці ілюзії дарують йому сильні емоції і небезпечні пригоди, і незабаром його життя сильно змінюється. Розуміючи, що заборону порушувати не можна, він все одно експериментує з чужими ілюзіями, які сам же і постачає до клієнтів таємничої фірми.

Сподіваючись, що його кохана дівчина не помічає змін у його поведінці, він вирішує припинити працювати "на дядю", створює бізнес-план власної справи і обдумує схему втечі від роботодавців, яка дозволила б йому уникнути розправи і залишитися живим. Однак виявляється, що і це – не більш, ніж чергова ілюзія. Ілюзією виявляється і його кохана дівчина, а герої попередніх пригод переслідують його і намагаються вбити. Натомість він сам вбиває їх і дістається своєї мрії – моря. І на березі моря розуміє, що це – теж ілюзія, однак – його персональна. "Буду окутаний тим, що сам витворив. Я Бомж і я Бог. Я помінявся з Богом місцями".

Навряд чи можна рекомендувати цей роман тим, хто шукає легкого і приємного чтива. Починаючи з переповненого спітнілими і не надто товариськими пасажирами вагону метро, проводячи читача крізь спогади дитинства ліричного героя і такі ознаки опору системі, як "я какав у колготки", Павло Коробчук "вивалює" на читача роздуми про марноти марнот і викладає всі сцени ілюзій з великою часткою описового натуралізму: "Я колов просто в тіло гострим кінцем ножа, кінцем його життя. Кров його була реальною, вона справді мене осліплювала, вона не була ілюзією".

Однак серед цього послідовного опису дій трапляються "поетичні острівці":
… і ми чітко як танкова дивізія як журавлиний ключ ніби рота солдат нога в ногу тіло в тіло рухалися рухалися і
Вона ковтала
Ковтала і зрештою
Ковтнула
Повністю
Мене.

Хтось знайде в романі Павла Коробчука спосіб скоротити час при поїздці у метро (з чого, власне, і починається спілкування автора з читачем), хтось – карколомний і малореалістичний сюжет, хтось – характерний авторський стиль. Той, хто не знайде усього цього – просто замислиться. Над тим, що йому самому спаде на думку.

Автор рецензії: Ніна Кур'ята