ВІДОБРАЖЕННЯ ПРАВДИ В НЕСПОКІЙНІЙ ВОДІ

18:50 23.09.2012
ВІДОБРАЖЕННЯ ПРАВДИ В НЕСПОКІЙНІЙ ВОДІ

На чергову презентацію чергового роману Ляриси Денисенко ішов просто так, без великої надії на щось вартісне. Після роману ТАНЦІ В МАСКАХ з-під її пера шедеври не випурхали. А тут...

Контраст між публікою, що чекала жартів а попси, і авторкою, яка суворим голосом говорила про неперебутність своєї дворічної праці над романом ВІДЛУННЯ ВІД ЗАГИБЛОГО ДІДА ДО ПОМЕРЛОГО настроював на серйоз. Авторка відчувала контраст, але певно вела свою партію далі. Двоє хлопців, що мали їй запомогти, безпорадно нітились і несли беліберду.

Роман справді сильний, глибокий і досить сміливий.

Але спочатку про негативи. Певним або повним провалом для авторки є українська лінія - особливо записи Лілі Манюк. Якщо вилучити цю вставну новелю, геть чисто нічого не зміниться. Розділи перебування головної героїні в Україні могли би бути змістовніші і не такі нищівні щодо батьківщини авторки. Є трохи русизмів, яких варто уникати - кринка, мужики і баби тощо. Варто було б також медичні визначення статевого органу витіснити художнішими синонімами. Було б добре також звернути увагу на відсутність портретів героїв - це внутрішні монологи і діалоги людей без облич. Годі уявити собі бодай когось із них. Так само над текстом неспівмірно тяжіє гей-тема, яка і не розкрита належно, і не завше вмотивована логікою самого художнього тла твору.

Не зважаючи на ці нюанси, які легко виправляються при наступних перевиданнях роману, сам твір є посутнім і вартісним.

Авторка не боїться складних проблем, якої б нації вони не стосувалися - української («Українці - дивні рослини. Вербові гілки...»), німецької («тягар всенімецької провини») чи жидівської («Євреї - сучасні священні ягнята», «читала, що євреї не мають права на кремацію, це пов'язано з їхньою релігією, виходить, що фашисти їм це право надали», «жидів у цій місцевості уникнути неможливо, вони як цукор, яким пересипають ягоди - він має бути в кожній банці, інакше не вийде варення, і вони цим користуються»). Її герої однаково жорсткі у стосунку до кожної з них. Авторка також нічого не пом'якшує і не згладжує гострі кути.

У романі присутня як чоловіча(«Мав гачкоподібну психологію, постійно потребував гачків, наживки для цих гачків та здобичі для цих наживок», «Я люблю слухати повідомлення живих людей та музику мерців», «я вже сам від себе втомився», «Я вам сподобався чи ви хочете поговорити про щось инше?»), так і жіноча(«Я продовжую з ним, ним жити. На відміну від нього», «я подумала, що ніколи в житті так не божеволіла від того, що стрічалася з кимось руками», «правити тілом чоловіка», «трапляються такі дівчата, не помітити яких не можуть навіть инші дівчата») а також діточа («Як казав маленький Манфред, коли його сварили за брудні руки: «Але ж всередині я чистий! Хіба не це головне?»») логіки.

Авторка також є майстерним творцем реальностей: психольогічно-сприйнятникової («він хотів їй підлестити. Або просто хотів її. Але мати ніколи не розуміла простих чоловічих бажань», «Світлини роблять нас примарними, вони відтворюють нас так, як їм заманеться», «ми перетікали одне в одного, ми навіть обмінялися сміхом», «Вони цілуються, відволікаючись тільки на голубів та каву, а не на людей. Наче сидять на карнизі, сьорбають кавову дощову воду, цілуються та туркочуть») та довготривало-образної в одно речення («Палали вуха, наче крихітні безпритульні діти розвели в них вогнище, щоб не змерзнути, і щось смажили, аби не померти від голоду», «Тридцять дев'ятий розмір ноги виглядає, як невеличкий, але міцний собака», «білизну його сорочок. Вони були такими білими, що якби хтось звалив їх на підлогу та пройшовся ними, вони б рипіли як сніг під легким морозцем», «Долоні ставали вологими, волога з їхньої поверхні випаровувалася, наче вони були не долонями, а перетворилися на коропів, яких ще живими витягли на берег», «в темряві здавалося, що пузатий фотель вагітний собакою і наче сам не може у таке повірити») .

Творить вона і метафори («закатовані плоди», «ліфт, у якому підіймалося моє серце, впав у шахту», «над головою небо - погідне, як погляд божевільного», «відображення у неспокійній воді», «вона дихає долонями»), і поважні медитативні сентенції, що для мислячого читача можуть слугувати своєрідними формулами життєвої мудрости - «Іноді про важливі речі дізнаєшся трохи згодом. А часто і взагалі не дізнаєшся. І ще невідомо, що краще», «в нічній тиші час легко ошукує людину», «робота позбавляє мрій», «Митці або врятують цей світ, або зґвалтують», «Наявність чести дорого коштує тому, хто її утримує», «Для того, щоб бути фартовим, не треба мати розуму, але для того, щоб бути розумним, треба бути фартовим», «як важко житии Богові в думках праведника».

Пошуки себе - це пошуки правди. Правда приходить вкінці твору - від нацистського злочинця, який не кається. Правда приголомшує, але не заважає геппі енду по українськи. Бо - істинно - НЕМАЄ ПРАВДИ БЕЗ ВІРИ. БЕЗ ВІРИ НІЧОГО НЕМАЄ.

Роман КУХАРУК.

Відображення правди в неспокійній воді.