Для шульги і більше нікому.

01.02.2013

Прочитала роман Коробчука "Море для шульги". Почну з того, що Коробчука як поета я страшенно люблю. Але декілька місяців тому видався такий прекрасний ранок, коли в мене до виходу на пари залишався час на щось іще після "зібратися" і "поїсти", - я на радощах потяглася до полички з вибраними збірками та перечитала добру половину віршів із "Динозавра" - і це було абсолютне "не те".

Не знаю, що моя підсвідомість намагалась зробити більше в процесі читання роману: реабілітувати Павла чи "добити". В будь-якому разі - врозріз одинадцятьом рецензіям (їх Коробчук-відмінник старанно збирає) - мені роман не сподобався.

З приводу форми писали, що це - мішанина прози й віршів або роман у віршах (верлібрах). З приводу жанру - сам автор пристав на означення "філософський трилер". Враховуючи анотацію (нижче цитую) - виглядає на претензійний мікс (постмодерн - він такий, так).

"Молодий хлопчина потрапляє на незвичну роботу – бути кур’єром порожнечі...
На тлі успіхів у цій та особистих сферах він опиняється в безвихідній ситуації...
Кожна вуличка, кожна зустрічна людина може стати для нашого героя фатальною...
Ліворукість – усе, що в нього залишається...
Кохання чи ілюзія? Вбивства чи вимушеність?
Праця чи втаємниченість? Кім Чен Ір чи Кім Кі Дук?
Субкультури чи інтелектуали? Трансгуманізм чи трансреальність?
Переслідування чи параноя?"

Мова направду - виразно поетична, і "в цьому - весь Коробчук". Окремі шматки - так, аж дух переймає. В цілому - не подобається таке поводження з мовою прози; кульмінаційний момент у формі беззаперечного верлібру в результаті пройшов повз мене.
Коли з'являються персонажі, що взаємодіють із головним героєм, - діалоги прописані гарно. Подобаються колоритні штуки (типу "уйді в картон!"), не подобаються коментарі власне ліричного героя (авторського розщепленого нещасного "я"). Філософські думки - на геть побутовому рівні, не вставляє від них аж "ніяк". Чи це всі заразились синдромом Ліниних "Записок", що змушують молодих хлопців красиво моралізувати? І хай програмісти висміюють Ліну, але набагато прикріше, коли таке пише сам молодий хлопець.
Були і дрібні дратівливі штрихи (постійно неправильно (окремо) надруковане "причому", "в одних штанах" замість "в самих" і подібне).

До плюсів - безліч вдалих порівнянь і метафор. Наприклад, епізод, коли герой припускає, що він - ємність для басейну чи озера, яка сумує після модернізації за колишніми поодинокими відвідувачами, - браво! Найкращий момент для мене.

Інтертекстуальність - так, куди ж без неї. Але Стас Шурінс на третій сторінці - ! - увольтє.
Цікавою виглядала ідея зіткнення корейських політика і режисера. В принципі, розв'язка їхньої ситуації та філософський акцент "що в силах зробити режисер?" - непогані. Але в цілому - зіжмакано, неприємно і пафосно.

Настроєво - текст коливається від Дереша до Паланіка (не оминаючи інших кутів-запозичень). Не побачила ніякої оригінальності, як не хотіла. Абсолютно не згодна з mykolan, який написав: "після «БЖД» Ушкалова та «Лілу після тебе» Бабкіної «Море для шульги» Павла Коробчука можна назвати продовженням традиції нерефлексійної прози в сучасній українській літературі." Цей текст - наскрізно рефлексійний! Я не думаю, що це погано, для мене сучасна література тільки такою і може бути (ну, майже). Але то вже такоє.

Що б я не написала вище, роман читається легко і вільно. І Коробчук - красівенький, на нього завжди вішатимуться.

Але для мене "Море для шульги" - просто невдалий прозовий дебют талановитого українського поета.