ТОП-5 нових українських книжок, про які хочеться говорити.

01.03.2013

Наталка Доляк «Гастарбайтерки»

Одразу зізнаюсь, яскравий дебютний роман від рекордсменки «Коронації слова» (а саме таким є неофіційний титул Наталки Доляк після численних перемог у цьому літературному конкурсі:) я вперше читала у вигляді рукопису майже рік тому – коли перебувала в складі журі. Часу було обмаль, тож ловила кожну вільну хвилинку, аби встигнути все прочитати й переосмислити. Приміром, стос роздрукованих аркушів із Наталчиним романом тягала з собою громадським транспортом та численними вінницькими кав’ярнями, і гадки не маючи, що десь неподалік, у цьому ж місті, мешкає автор (адже умовами конкурсу передбачено анонімне подання творів).

Найперше у романі причарувала чітка, довершена, по-справжньому «кінематографічна» стилістика – письменниця не просто розповідає про події, вона їх показує, аж від читання часом виникає враження, що переглядаєш повнометражний фільм на широкому екрані. І то (як згодом з’ясувалося) не було випадковістю, адже Наталка – ще й досвідчений драматург (в її творчому доробку є готові п’єси й кіносценарії). Також, як зараз пам’ятаю, відзначила для себе щире, непідробне почуття гумору авторки, що не зраджує їй навіть у зображенні найдраматичніших епізодів. А далі вже захопив сам задум та сюжет книги.

Складається вона із трьох послідовних історій, що майстерно переплітаються наприкінці. Героїня першої історії – вчителька німецької мови Галина Сергіївна, котрій на схилі віку доводиться виїхати з власної квартири, аби звільнити житлову площу для дорослого сина з родиною. Зустрівши своє шкільне кохання, жінка незабаром вирушає з ним на пошуки закордонних заробітків й опиняється доглядальницею у підстаркуватої німецької матрони. Колишній танцівниці Наталі, якій присвячена друга історія, гроші необхідні для того, щоб добудувати дім й нарешті замислитись про дітей. Зоставивши свого непутящого чоловіка при будівництві, вона їде заробляти на омріяне сімейне гніздечко (тут, до речі, трохи насторожила стійка тенденція в романі: всі чоловіки зображені слабкими, ледачими й самозакоханими егоїстами, а життєві турботи й негаразди лягають винятково на плечі жінок). От і третя героїня Лариса дитину вже народила, однак виховувати її змушена самотужки. Тож не дивно, що молодій жінці рано чи пізно доводиться лишити малого сина на стареньку матір й податися у світи. Втрапивши за кордон, українки отримують нові, звичні для німецького вуха імена: відтепер Наталю кличуть Ташею, Галину Сергіївну – Халлою, а красуню Ларису – Лаурою…

Що ж було далі, кожен читач має нагоду дізнатися з книжки, яка вийшла друком в листопаді 2012 року. Від себе додам лише, що увесь закордонний побут та звичаї, котрими рясніє роман, Наталка Доляк відтворювала не з чуток, а з власного досвіду, адже їй теж свого часу довелось побувати гастарбайтеркою в Німеччині. Отож, маємо справжній, на диво реалістичний і талановито виписаний твір про українських заробітчан!