Якось мама у мене запитала: «Ти не читала книгу «Скарби Примарних островів»? Прочитай обов’язково». «Не хочу, – відповіла я, – про піратів читати. У таких книгах завжди хтось когось вбиває заради грошей. Мені це не цікаво. Я про любов хочу читати. Бажано, щоб фентезійне. Щоб жорстокий дракон викрав прекрасну принцесу із золотим волоссям і зачаклував її, а шляхетний принц або рицар довго її шукав поза світами, а коли знайшов, то одразу й покохав...». «Дурненька, - посміхнулася мама. – У цій книзі тільки про любов і розповідається».
Я почала читати... Ну, і де ж та любов?
З цим і звернулася до мами.
«Як? – здивувалася вона. – Ти не побачила, де про любов написано? Давай разом читати, а потім обговорювати кожну главу».
Спочатку я довго з мамою сперечалася. Бо хто ж це бачив, щоб доросла дівчина обговорювала з батьками те, що вона читає? Тим більше про любов.
Але мама якось мене умовила. Якщо чесно, то я погодилася, аби мене залишили у спокої. Загалом то, мама в мене багато читає, набагато більше, ніж я. І полюбляє розповідати про прочитані книги. Іноді слухати її набагато цікавіше, ніж читати самій.
Ми читали й обговорювали. Читали й обговорювали...
Так, тепер я впевнена, що ця книга – про любов. Велику любов.
Тільки не смійтеся. І не тицяйте пальцями у мій бік. Ось я зараз вам доведу, що «Скарби...» – саме про любов.
Чомусь завжди, коли люди чують слово «любов», то одразу на думку спадає лише любов чоловіка до жінки. Але всі чомусь забувають, що існує і любов до Бога, і любов до Батьківщини, до батьків, родини, живої й неживої природи, книг, солодощів, навіть ляльок та інших іграшок (ось я, наприклад, і досі люблю м’якого іграшкового лева). Так ось, уся книга авторки просякнута любов’ю. Усі герої – і це головне – люблять Волю. Для них це і є головний скарб.
Авторка ототожнює Волю з морем. Здається, це в неї така алегорія. Адже море (читай: вода) – завжди вільне. Ви кажете: «А як же береги?» Ну той що? Подивіться, як вода б’ється з незборимими, здається, скелями. День, два, три... Місяць. рік, століття... Вода терпляча. В неї нема пальців, які можна поранити. Вона не втомлюється. Аж через десятки поколінь на місці, де стирчали грізні кам’яні пазурі, з’явилися заливи або фіорди, а потім - гладенькі сходинки, а замість сходинок – обкатані водою валуни...
Але вибачте, я відволіклася. Хотіла краще пояснити, чому море ототожнене з любов’ю. Бо ж люблять (і кохають теж) не за щось, а навпаки... Якщо любиш, то не бачиш зморшок на бабусиному обличчі, шорстких рук батька, сивих волосинок у маминій зачісці, не думаєш, яку зарплатню отримує твій хлопець... І навіть, якщо народився не у престижному районі рідного міста, все одно, він для тебе – найкращий.
Так і з героями книги. Вони люблять свою країну, яка потрапила у жорстокі лабети, до підступного й нездоланного ворога – Імператора та бажають звільнити свій народ. У цьому їм допомагає Море. (Мабуть, Море є сконцентрованою любов’ю людей один до одного, до своєї домівки, дітей та речей, що безліч віків всотувалася водою). Море веде й дає настанови. Звичайно, у Моря немає голосу, але воно може нести (вести) героїв, що зібралися на кораблі «Діаманта» під керівництвом капітана Яроша Сокола.
На героїв чекають труднощі й небезпеки, ув’язнення і смерть. Не всі дійдуть до бажаної мети. Навіть наприкінці першої книги ми бачимо, що більше половини членів екіпажу «Діаманти» не витримають випробувань. Хто потрапить у полон, хто зрадить (друзів, мрії, саме життя), загине, або відсторониться від боротьби з нездоланним на перший погляд ворогом. Та ті, що залишаться, вперто йтимуть уперед. Попри всі негоди й негаразди, попри біль і жаль, сльози й розлуки. І завжди їх супроводжуватиме плюскіт хвиль. І тим, хто залишиться непохитним, Море допоможе. Підтримає. Порадить. Залікує рани. Якщо не тілесні, але душевні.
У мене й досі у віхах стоїть той тихий. але такий наполегливий плюскіт хвиль. Здається, він супроводжуватиме мене завжди. Бо я дечому навчилася у головного героя цієї книги – Моря. І багато чого зрозуміла. Зрозуміла, що люблю свою країну, ту землю, на якій живу. І буду намагатися зробити її кращою. Завжди!

Море: Любов і Воля.