Наталія Дев’ятко: “Про козаків і характерників в українському фентезі не писав тільки лінивий”.

 
Наталія Дев’ятко: “Про козаків і характерників в українському фентезі не писав тільки лінивий”
Книжки за жанрами

Всі книжки (1552)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

02.05.2013

Рецензія на книжку:
Н.Дев'ятко. Кохана Пустельного Вітру : Скарби Примарних островів. Книга 2

Українське фентезі ніяк не може позбутись стереотипних сюжетів та персонажів.
І це парадоксально. Адже фентезі - література, що допускає будь-яку варіативність змісту твору та засобів формального втілення ідеї, задуманої самим автором. Така література не має жодних обмежень. Вона відкриває безмежний простір для фантазії, адже фентезі - це і є фантазія. На щастя, криза цього жанру в Україні настане ще не скоро. Саме фентезі подарувало нашій літературі чимало молодих талантів. Однією із них є Наталія Дев´ятко.
Не дивлячись на молодий вік, у літературі вона досягла вже чималих успіхів - працювала редактором відділів "Критика", "Проза", "Конкурс" першого україномовного журналу фантастики "Український Фантастичний Оглядач (УФО)" у 2007-2009 роках, є засновником та організатором щорічного міжнародного літературного конкурсу "Сучасна нереалістична проза" з 2006 по 2009 роки, членом журі й координатором щорічних обласних літературних конкурсів "Молода муза" (2008-2012), "Літературна надія Дніпра" (2011), "Україна є!" (2011) та інших обласних конкурсів, членом Національної Спілки журналістів України (з 2000-го року) і Національної Спілки письменників України (з 2006-го року).
Її роман "Скарби Примарних островів. Карта і компас" увійшов до десятки Всеукраїнського читацького рейтингу "Читають всі" (2011) та до довгого переліку Літературної премії "Великий їжак" (2012). І саме про нього ми вирішили поговорити з самою авторкою.

- Чи були якісь передумови написання твору "Карта і компас"?

- Я думаю, що передумовою написання багатьох книг є життя автора, але кожна книга з´являється у свій час. Чернетка "Скарбів Примарних островів" була написана у 2006-2007 роках за 10 місяців. Основна робота над книгою тривала до весни 2008-го року. Тобто, на все пішло півтора роки. Від самого початку було зрозуміло, що це об´ємна цілісна історія, я думала, що книг буде дві, а виявилося - три. Загалом вся трилогія - 46 авторських аркушів (перша частина має 12). Згодом я зрозуміла: не один рік ішла до цієї книги, що було видно за деякими моїми попередніми творами, а у 2006-му це все просто знайшло свій вихід і привід бути написаним.


- Можливо, основою стали якісь автобіографічні факти?

- Якщо говорити про реальні події, то навряд. Якщо про думки, почуття і сприйняття певних проблем - так. Але все це має фентезійне обрамлення.


- Чи мають ваші герої реальних прототипів?

- Ні, не мають. Сподіваюся, деякі мої герої не стануть прототипами для реальних людей у майбутньому.


- Наскільки мені відомо, твір відображає Вашу любов до моря, але можливо, зв´язок із реальним життям не обмежується лише цим фактом?

- Так, море я люблю. Дуже. Шлях до моря - це і мій шлях: і як дитячий спогад, і як метафора свободи та бажання пригод.
Спробую відповісти на це запитання дещо в іншому контексті. Я не люблю порожнє фантазування і замилування власною уявою. Для мене фантастика (у широкому значенні) - інструмент. Тло, завдяки якому можна проявити щось значно яскравіше, ніж це можливо у звичайній прозі. Але це потужний інструмент.
Можливо, тому, і це лунає досить часто, мої твори називають реалістичними, незважаючи на їхню казковість і фентезійність.
Книгу з реальністю поєднують не факти з життя автора, а різноманітні ідеї і проблеми (соціальні, розвитку особистості, розуміння влади і свободи та ін.), які є у творі. Але, звісно, якби самому автору було б до тої всієї суперечливої реальності байдуже, того не було б й у книзі.


- Як Ви вважаєте, яка різниця між фентезі та фантастикою, і чи існує вона взагалі?

- Хоча різниця між фентезі і фантастикою є, але часто її наявність непринципова і слугує лише для більш чіткого визначення приналежності того чи іншого твору.


- До якого підвиду фентезі Ви особисто відносите свій твір?

- Не вважаю жанровий поділ принциповим. "Скарби" - це пригодницьке фентезі з філософським підтекстом.


- Чи погоджуєтесь Ви із твердженням, що "Карта і компас" є "гібридною літературою", тобто у романі пропорційно поєднані елементи пригодницького роману та фентезі?

- Так, звісно погоджуюся. У нашому глобалізованому світі, де існує стільки переплетень і перетікань, синкретичність цілком притаманна і сучасній літературі. Щодо пропорційності поєднання, то це вже вирішувати читачам.


- Можливо, це такий собі "мікс" із кількох жанрових напрямків?

- Я думаю, що нині більшість творів народжуються на перетині жанрів. Щодо "Скарбів", то я б сказала про перетин не лише жанрів, бо тут є й детективні елементи, й психологія, й екшен, й філософські відступи (дехто знаходить і політику). У "Скарбах" багато кіно: монтаж сюжетних ліній, монтажні ходи в межах самої сцени, побудова кадру, акцент на деталях, що зазвичай робить камера, колористика та ін. Але це, на мою думку, згодом буде типово для новітньої літератури не лише в Україні. Елементи кіно використовуються в літературі все частіше.


- Чи хотіли Ви розкрити у творі якусь конкретну тему?

- Уточню питання. Я з тих авторів, що розповідають історії, часто не знаючи, чим вони закінчаться. Тому дещо некоректно казати, що я хотіла розкрити якусь тему і все для того робила. Але, оскільки я уважно дивилася за тим, що відбувається у книзі, і мене це захоплювало, то звісно, що ці події резонували зі мною.
Щодо теми, то можна сказати, що ця книга присвячена темі свободи, самоусвідомлення, знаходження свого шляху. У першій книзі частково це відбивається у кульмінаційній сцені розмови Яроша і Деніела про таємницю Імперії наприкінці і в останньому фрагменті, де по суті Ярош звертається до читачів.
Це дуже добре відчули і показали у фан-трейлері - http://www.youtube.com/watch?v=8ksYf7KAP-s
Хоча у першій частині все тільки починається, далі протистояння буде жорсткішим. І шкода, що в тому трейлері кадри з чужих фільмів, а не з екранізації.

- Можливо, це суто розважальний твір?

- Не думаю, що це розважальний твір. Не люблю читати розважальні твори, тому й сама намагаюся таке не писати.


- Чи відомі Вам тематично схожі твори у літературі?

- Це дуже складне запитання. Дуже довго думала над ним. Звісно, можна проводити паралелі з творами про піратів (що часто робиться), але, якщо порівнювати з "Островом скарбів", то там герої шукають багатство; у сазі про капітана Блада головний герой прагне особистого щастя; у "Скарбах" головні герої шукають щастя для всіх, але розуміють це щастя як особисту свободу.
Основа твору - боротьба за свободу, боротьба з системою, якою є Імперія. Боротьба часто лягає в основу пригодницьких творів, як то "Білий вождь" і "Оцеола, вождь семінолів" Майн Ріда, "Вкрадений" Роберта Льюїса Стівенсона, "Капітан Зірви-голова" Луї Бусенара. Але це інше. Тут боротьба насамперед з несправедливістю, з чужим пануванням, це прагнення волі для якоїсь окремої особи чи народу, тому воно не світоглядне.
У "Скарбах" конфлікт між Морем та Імперією світоглядний, а несвобода і чужа воля як похідні від конфлікту, бо між Морем та Імперією миру бути не може. Якщо говорити образами, то світ Моря - це світ особистостей, а світ Імперії - світ сірості, однаковості, уніфікованості. В якомусь сенсі світ Імперії - це наш світ, такий, яким він може стати і вже стає. Хоча саме особистості створюють Імперію, але чим далі, тим менше в самій Імперії народжуються особистості. Про це здебільшого ідеться у другій і третій частині, також це одна з причин, чому радник Імператора забирає кількох дітей з піратського корабля на навчання до Імперської Зіркової школи (це друга частина), бо чим далі, тим менше стає людей, які можуть там навчатися.
Окрім того, у "Скарбах" є "китайський вплив", імовірно, що це проявилося в тексті підсвідомо. В якомусь сенсі структура Імперії у "Скарбах" повторює китайську імперію і світоглядно, й у деяких елементах державних інститутів. У чомусь це схоже на китайські історичні хроніки. З іншого боку, радник Імператора - уособлення дії, і його особиста поведінка зовсім не відповідає китайській психології, оскільки він бореться з тим, що стає на його шляху, а не розчиняє в системі, як це історично відбувалося в Китаї із різноманітними завойовниками.
Є й подібність "Скарбів" до казок і міфів, що особливо проявляється через одухотвореність світу й особливо Моря, яке має свій характер і волю. Там багато "живих" сутностей або того, що оживає. Це і зірки (як кіт у Роксани), і вітри, і піратські кораблі. А під впливом Імперії відчуття живого неспинно втрачається, люди перестають говорити зі світом.
Але, що б я не взяла, з чим би не порівняла "Скарби", все одно відчувається, що порівнюються дуже різні речі. Композиційна складність, філософське підґрунтя, конфлікти, серйозність тем, а далі і жорстокість деяких подій, особливо у психологічному аспекті, - від дорослої літератури; казковість та пригоди - від дитячої.
Певно, тому цю книгу читають і діти, і дорослі, бо в різному віці знаходять своє.
І несподівано віднайшлася схожість між "Скарбами Примарних островів" й аніме на 42 серії 1978-го року показу - "Космічний пірат капітан Харлок". Це напрочуд складна та яскрава історія про боротьбу команди піратського корабля на чолі з молодим капітаном Харлоком проти інопланетних загарбників і водночас проти байдужості, ліні і бюрократії на Землі (чим не сірість суспільства в Імперії?). Там теж відбувається багато пригод, та розкриті соціальний і філософські конфлікти, показане минуле усіх головних персонажів, прописана психологія і складні конфліктні лінії між самими героями.
"Що може зробити один корабель проти могутності всієї Імперії?" - запитує міністр у "Скарбах", і хіба може протистояти багатотисячному інопланетному флоту самотній космічний лінкор? Хіба можлива перемога за такої невідповідності? Можлива, але явно не за рахунок грубої сили.
Ця історія-аніме, яка стала дуже популярною у світі ще до мого народження, настільки захопила мене, що, додивившись до кінця, одразу взялася за її переклад українською, і зараз вже майже закінчила. Щоправда, перекладаю я з англійських субтитрів.


- Можливо, якийсь конкретний твір чи автор надихнули Вас?

- Не думаю, що можна сказати про конкретний твір. Якимось чином я надихаюся всім, що мені подобається або "чіпляє": і це не лише книги, але й фільми, музика, події з життя.
Хоча в мене є певне припущення, чому саме пірати. На початку 90-х мені на очі потрапило кілька серій мультфільму "Пірати темної води". Серіал не закінчений, я ж тоді побачила тільки першу частину - історії, що не мають логічного завершення, впливають на читачів і глядачів, бо підсвідомо хочеться їх продовжити. Так ось, там перша частина закінчується тим, що корабель прямує в бурю, темні хмари клубочаться, а іншого шляху немає, кораблю туди - у невідоме. У дитячому віці мене це вразило. Можливо, це й надихнуло, але проявилося за багато років потому.
Хоча, з іншого боку, все це могло втілитися в інших образах і декораціях.


- "Карта і компас" є твором далеко не звичним для української аудиторії читачів, він не написаний за типовим шаблоном, як-от про Лису гору, козаків-характерників і чортів. Це більше західноєвропейська манера написання. Отож, чи вважаєте Ви, що українське фентезі повинно збагачуватись мотивами та ідеями з літератур інших країн, а не обертатись навколо власної осі в плані тематики?

- Яке чудове запитання! Так, література не має зациклюватися на собі, література повинна збагачуватися і розвиватися, бо лише так може досягти світового рівня. Окрім того, про козаків і характерників в українському фентезі не писав тільки лінивий. Хоча в деяких інших моїх творах є національні елементи, згадуються і козаки, і характерники, але не так, як це узвичаєно в нинішній фентезійній літературі.


- Врешті-решт "батько" фентезі Толкієн - англієць, і ніхто не соромиться його наслідувати.

- Дуже люблю цього автора. З дитинства.


- І, нарешті, оглядаючись назад, чи хотіли б Ви щось змінити або додати до "Карти і компасу"?

- Чим довше живеш, тим більше вчишся, тим краще і яскравіше можеш втілити у творах те, що бачиш, відчуваєш, думаєш, переживаєш. "Скарби" були написані понад 5 років тому, за цей час у чомусь я лишилася такою ж, як була, у чомусь дуже змінилася.
Технічно я зробила б першу книгу "Скарбів" трохи рівнішою, можливо, за рахунок цього вона б стала довшою, герої на початку з´являлися б не з такою інтенсивністю.
Щодо всієї трилогії, то варто було б дещо повніше розкрити кількох другорядних персонажів, але там більше про них не лягало в сюжет.
Хоча, з іншого боку, я б нічого насправді у цій книзі не виправляла. Вона така, яка є, а все не сказане можна сказати в інших творах.
Якщо ж дивитися на тенденції в тому, що я пишу зараз, то впевнена, що якби "Скарби" були написані зараз, вони були б темніші і жорстокіші, і тому навряд їх читали б діти (а наймолодшому читачеві, наскільки мені відомо, сім років, йому брат прочитав вголос дві частини, хоча найстаршому читачеві, як я знаю, за сімдесят). Те, що я пишу зараз, соціальне й емоційно дуже складне.
Хоча навіть у "Скарбах" друга частина темніша за першу, а третя темніша за другу, та Імперія таки буде переможена (у певному сенсі).
Добро і справедливість мають перемагати в літературі, щоб згодом знаходити своє правдиве втілення і в житті. Хіба може бути інакше?

Галина Люта

(Джерело: Буквоїд)

Реклама
Rambler's Top100