Загалом-то я – поет, тому більше читаю поезії – книги (відомих авторів) і рукописи – ті, що потрапляють до мене, як члена редакційної колегії міжнародного альманаху «Форум», який видається в Дніпропетровську.
Переглядаючи матеріали до чергового номеру, переглянула й фрагмент з роману молодої письменниці Наталії Дев’ятко «Скарби Примарних островів». Спочатку я – чого гріха таїти – скривилася, оскільки ставлення до фантастичних творів у мене дещо зневажливе, бо фантастику розцінюю, як казку для підлітків. Але...
Те, що прочитала, примусило мене замислитися. А потім я не втрималася й придбала перший том книги «Скарби Примарних островів. Карта і компас». А потім і другий. Чому?
Здається, тривіальний початок: до капітана Яроша Сокола потрапляє дивна карта і він розшукує команду аби вирушити на пошуки скарбів. Та ось далі...
Далі, читаючи книгу, я зрозуміла, що відтепер моє ставлення до фантастики – як жанру літератури – докорінно змінилося. Якщо існують такі твори, на зразку яких можна виховувати молодь – це чудово! Поясню детальніше.
По-перше, величезний текст позбавлений будь-яких нав’язливих відверто сексуальних сцен. Кажу про це не тому, що є жінкою «бальзаківського» віку. Тільки останнім часом чисті почуття настільки знецінені, що стає гірко за сучасну молодь, оскільки слово «любов» для них дорівнює слову «секс». Ні, звичайно, у книжці є любовні лінії, але все виписується авторкою так делікатно, я би сказала, цнотливо (кохання Яроша та Фенікс, Олега та Есмін, Маріан і Джонатана). І це одразу викликає повагу, оскільки письменниця не намагається заробити бонуси в авдиторії, пожадливій до «полунички».
По-друге, попри всі випробування, які випадають на долю героїв, авторка не вимальовує, як ллється кров, летять відрубані руки-ноги-голови (даруйте за прозу) тощо. Зараз на кожному кроці – тільки увімкни телевізор – можна наштовхнутися на бійки, насилля, знущання... Але ж молодь треба виховувати на позитивних, а не негативних фактах, повідомленнях, випадках з життя абощо.
Тільки за відсутність цих моментів «Скарби...» можна давати читати й 10-річній дитині попри складність тексту та численність героїв.
На кожній сторінці Н. Дев’ятко ненав’язливо вчить чомусь молодого читача. Чи то поважливому ставленню до батьків (з боку доньки у родині Віктора та Ольги), чи турботі про тварин (мається на увазі стосунки Роксани та її кота Сиріуса), чи небайдужості до хворого (пораненого) (сцена з важко пораненою Матір’ю; спасіння від отрути Кіш), чи товариській взаємодопомозі (врятування полонений від Летючого Голландця), чи турботі про дітей (заборона тримати у руках справжню зброю).
Проти жорстокого радника Імператора, захищаючи своїх друзів, виступають і древні істоти, навіть Смерть. Це глибоко філософічний образ, оскільки навіть Смерть у романі не є недоторканою й безсмертною.
«Зраджувати не можна!» - це переконливе ствердження стає наче рефреном усієї книги. Навіть підступний радник Імператора зневажливо ставиться до зрадників і, роздаючи їм солодкі обіцянки, намагається обдурити, бо зневажає слабких духом: «- Ти обманув мене, - прошепотів Ричард, не піднімаючись. // - Обманув, графе, але для твого сумління цей вчинок не омана, бо ти вірив своїм очам і серцю, - Химера схилилася над ним, провівши рукою над головою, рвучи прозорі нитки. – А Дін... Дін на дні моря. Разом із моїми воїнами він бився з піратами, не шкодуючи свого життя. Я б і тебе міг зробити такою ж лялькою, капітане, та живи, купаючись у розкошах, на заздрість справжнім піратам. Бо не лише за страх, але і за нагороду можна зрадити море...»
А хіба принесла зрада щастя графу Ричарду Елігерському? Він сама катує себе більше, ніж могли б зробити вороги, бо позбавлений можливості розмовляти з Морем, слухати його поради.
За волю та свій народ треба битися, не шкодуючи життя. Це ствердження теж закарбовується у душі читача, бо ж це є головним лейтмотивом роману. Авторка мудро заклала ці дорогоцінні істини у карколомний сюжет і прикрасила неймовірними пригодами.
Сподіваюся, що третя частина, яку сподіваюся придбати, мене теж не розчарує.

Відгук на книгу Н.Дев’ятко «Скарби Примарних островів». Виховні аспекти роману.