Українська сестра Кері.

28.05.2013

Є теми, які з легкістю можна назвати вічними. Зазвичай вони торкаються тих сторін життя, які спільні для всіх, — стосунки, питання добра-зла, відповідальності. На перший погляд, вони — чорноземний грунт для писання: актуальність тем гарантує інтерес до них. Але якщо приглянутися пильніше, то тут важливо піти непрокладеними шляхами, подивитися на звичне незвично. Інакше сенсу турбувати вічне нема.

Цікавий варіант обрала письменниця Галина Вдовиченко. В її новому романі «Купальниця» дуже багато «класичного» шлейфу. Починається він, певне, з постаті героїні Кароліни. Її образ «прийшов» із роману «Сестра Кері» американського письменника Теодора Драйзера.

На зустрічі з читачами у книгарні «Є» пані Галина розповіла, що любила цей твір ще зі школи. Останнім часом письменниця почала помічати, що у жінок більше чоловічих ознак, а у чоловіків — жіночих. Чоловіки часто розгублені. Під тиском життя вони губляться і втрачають здорову відповідальність за інших.

Одного разу в розмові з Галиною Пагутяк у Галини Вдовиченко виникла ідея написати українську осучаснену версію «Сестри Кері». З того часу почала вигадувати сюжет, а писати — через два дні. Так мало часу між виникненням задуму та його реалізацією на папері ще не проходило, розповідає пані Галина.

Першою назвою роману була «Сестра Роберта Кері». Це мало бути підказкою для читача про джерело натхнення для твору. Але видавець відрадив від такого варіанту. Назва «Купальниця» перегукується з однойменними квітами. Їх героїня любить з дитинства, вони високі, прямостоячі, схилити їх важко. Пелюстки квітки стулені докупи, і квітка видається кулькою, вкритою золотом. З нею з дитинства певною мірою Кароліна асоціює себе. «Квітка-героїня» закрита й нікого до себе в душу не пускає.

Кароліні 18 років, вона живе у маленькому селі. Щойно закінчивши школу, їде до брата в Київ. Тікає з рідного села, бо не хоче жити серед бідності, матюків та пияцтва. У книзі описано рік її життя. І пошуки себе. Людина, котра шукає себе, часом не помічає підказки на шляху, каже авторка. У книзі показала, що таланти ніколи не пізно розвивати. Зокрема, у зрілому віці Кароліна починає читати, бо відчуває у тому потребу. Пані Галина відзначила, що симпатизує героїні, адже та розвивається, прогресує, бере найкраще від людей.

Частина подій роману відбувається у Києві, частина — у Львові. У останньому місті авторка оселила героїню в реальному будинку №38 на вулиці Григорія Чупринки. До речі, сталося це поселення у досить цікавий спосіб. Саме у той момент писання роману, коли Кароліна їхала до Львова і мала там винаймати квартиру, до Галини Вдовиченко зателефонувала подруга подруги, запропонувала взяти кілька книг зі своєї бібліотеки. Коли письменниця зайшла в браму будинку, побачила ковані прикраси на ній, піднялася сходами — подумала, що це незвичайне місце. Так Кароліна оселилася в цьому будинку...

«Вільне життя плюс», №98 (15418) від 7.12.2012 р.