Він був ревним шанувальником марксизму – а потім, зробивши розворот на 180 градусів, розкритикував та розбив ущент цю ідеологію з не меншою ревністю та запалом. Він мав стосунок до руху «Солідарність» і товаришував із нині вже блаженним Папою Іваном Павлом ІІ. Але про цю яскраву особистість чомусь так мало знають в Україні. Щоб виправити цю прикру помилку й було видано збірку «Похвала неконсеквентності», до якої увійшли найцікавіші есеї Лєшека Колаковського – нині, на жаль, вже покійного польського філософа, що прожив довге та цікаве життя.

Вже з перших сторінок книжки читач дізнається про те, що автор «з дитинства плекав люту ненависть до народних мас», «працював у неогітлерівській організації, куди його порекомендували масони в згоді з Ватиканом», що нині він «усіма способами вислужується перед кривавим катом чилійського народу» та про інші не менш пікантні подробиці життя, якими він «цинічно вихваляється», продовжуючи при цьому якимось чудесним чином «брехливо приховувати». «Він що, серйозно?!» – вражено чухає потилицю непідготовлений читач. «Абсолютно серйозно, друже!» – портрет Колаковського на обкладинці, здається, от-от змовницьки підморгне читачеві. – «Прочитай далі – і побачиш сам!»

Сучасний популярний вираз «розрив шаблону», мабуть, найповніше окреслює сутність творчості Лєшека Колаковського. Він вважав ковпак блазня найліпшою «уніформою» для філософа, адже дзвін брязкалець привертає увагу до ідей, народжених під ним, краще за будь-що інше. Бо так велося споконвіку: справа королів – творити великі ідеї, справа блазнів – розповідати про них людям, що юрмляться під королівськими балконами. Причому, розповідати так, щоб люди зрозуміли, щоб їх зачепило і запам’яталося.

У книжці автор торкається таких вічних тем як політика і культура, релігія і віра – але… ставить їх з ніг на голову. На сторінках «Похвали неконсеквентності» те, що ви ще вчора вважали чеснотою, може перетворитися на ваших очах у суцільну дурницю – причому так елегантно, так легко і «смачно», що залишиться тільки зааплодувати. Або розреготатися, бо гумор – це те, що робить книжку особливо привабливою для читача.

Для України «Похвала неконсеквентності» має особливе значення. На мою думку, цю книжку варто було б включити до обов’язкової шкільної програми з зарубіжної літератури у старших класах. Творчість Колаковського може стати чудовою панацеєю від меланхолійності, через яку наш народ схильний до безкінечності перегравати минулі війни та історичні поразки, шукаючи винних у своїх нещастях замість струсити увесь цей пил з ніг і йти далі, у майбутнє. Особливо якщо пригадати, скільки часу у навчальному процесі займають «віковічні страждання українського народу» та їх детальне вивчення. Ми не можемо змінити свою історію – але у наших силах перемінити своє ставлення до неї. І Лєшек Колаковський – добрий вчитель у цій справі.

Чи будуть зауваження? Так, будуть, але не до самого автора, бо критикувати філософів, ще й таких гострих на язик – справа марна і небезпечна, навіть якщо філософи вже спочивають у Бозі. Точніше, у мене особисто зауваження знайшлося лише одне, і адресовано його видавцям книжки: подекуди примітки займають добру половину або й більшу частину і без того невеликої сторінки, і це відволікає увагу від читання. Щодо всього іншого – книжка має зручний формат та привабливий вигляд, від якого хочеться взяти її в руки і погортати. А далі вже у процес зваблення читача включається сам автор, бо, погортавши сторінки «Похвали неконсеквентності» і зачепившись оком за влучну фразу, відірватися буде дуже важко.

Кому може бути цікава та корисна ця книжка? Найбанальніша відповідь, яка, тим не менш, так і проситься на язик – усім. Тим, хто любить гратися у філософію – і тим, хто вважає себе серйозним філософом. Тим, хто хотів би з нею познайомитися, але не знає, з чого почати – і тим, хто бачить філософію у страшних снах як втілення чогось монументального і нудного. Дозвольте Колаковському поставити ваш світ сторч головою – і ви побачите, який же він цікавий з цього ракурсу!

Як бути блазнем у театрі абсурду?.