|
14.06.2013
Рецензія на книжку:
Дев'ятко Наталія. Кохана Пустельного Вітру : Скарби Примарних островів. Книга 2
Нещодавно читала пригодницький роман «Скарби примарних островів» Наталії Дев’ятко.
Думала, що це легка книга, яка заспокоїть мене перед сном після довгого важкого робочого дня. Але як я помилялась. Поринувши у пригоди капітана Яроша Сокіла та його команди я опинилася у незвичайному світі із казковими персонажами, який дуже важко було покинути, навіть коли книгу відкладала, для того, щоб заснути. Герої оточували мене у думках, а пізніше і уві сні. Образи піратів схожі на наших пращурів – козаків. Приємно вразили створені авторкою незвичайні казкові герої, які спокійно існують із людьми.
Книга пронизана часто незвичними для української дійсності іменами. Дуже сподобався образ янгола, який віддаляючись далеко в небо, зовсім вже не здавався таким яскраво білим. Цей герой чимось нагадав мені одну людину. Од тільки поки що не збагну чим. Розмірковую… Зустріла і кількох знайомих із дитинства персонажів. Деякі події у романі несподівано дивували, а деякі приємно вражали.
Мені здалося, що світ цього роману, хоч і уявний, дуже схожий на наш. Там так само зустрічаються і несправедливість, і омани, і брехня, і недомовки, і приниження, і сутички, але як і у нашому світі є дружба, довіра, надія і вічне безмежне кохання.
Кожен розділ частини «Карта і компас» змушував замислюватися над вчинками героїв, в яких мене щоразу дивувала жага до мандрів. Багато розмірковувала над світом людей: дітей і дорослих, над власним світом. На жаль, життя багатьох дорослих одноманітне, сіре, вони перестають вірити в чудо, в казку, радіти життю і довкіллю. Схвилювали роздуми письменниці про дружбу. Дружити – це завжди відчувати голос серця, приносити радість іншій людині, оберігати її, довіряти їй.
І радієш, і сумуєш, і співчуваєш, і непокоїшся, коли читаєш цю книгу, яка є джерелом добра і справжньої мудрості, ніжності і добрих емоцій, несподіваних дій і пригод.
Мені книга сподобалася тим, що герої цінують все те, що допомагає їм звільнитися від правил, які їм нав’язують, і прагнуть жити вільно, як природа, як море, що розливалося, хлюпотіло, шепотіло і, водночас, вирувало в очах більшості персонажів роману.
Надія Антоненко
(Джерело:
"Навчальна книга - Богдан")
|
