Підказаний Мілош.

17.11.2013

Це видання, заплановане до сторіччя від дня народження Чеслава Мілоша, виникло з бажання на практиці зреалізувати ідею українсько-польського літературного діялогу: дев’ятеро польських літераторів пропонували власні добірки Мілошевих поетичних текстів, а десятеро українських їх переклали. Як запевняє у передмові Андрій Бондар (упорядник і редактор видання, а заразом і один із перекладачів), «приватний Мілош» Адама Відемана, Аґнєшки Вольни-Гамкало, Адама Заґаєвського, Богдана Задури, Яцека Подсядла, Томаша Ружицького, Анджея Сосновського, Ізабели Філіп’як і Дарека Фокса мало збігається з «традиційними Мілошевими антологіями», а відтак дає українському читачеві нагоду побачити іншого Мілоша – «живого» і не завжди зрозумілого, почасти «шкарубкого» та «незручного» – власне, такого, яким він і є для сучасних поляків, котрі ставляться до нього хто з великою повагою і ледь не обожненням, а хто, навпаки, стримано, а то й доволі насторожено.

Тексти, що їх дібрали польські поети, охоплюють часовий діяпазон майже в сімдесят років – від 1930-х до кінця 1990-х – початку 2000-х, – а кількісно чи не найбільшою в антології є добірка Мілошевих віршів, написаних наприкінці 1980-х у Берклі. І якщо сам Чеслав Мілош є дуже різним – як світоглядно, так і власне поетично – у кожен із цих періодів (іще литовський, а згодом французький, американський, польський тощо), то ще розмаїтішими є його українські «голоси». Збірка навіть структурно відрізняється від звичних антологій: тут тексти поділено не за хронологічним принципом, а за перекладачами. Тарас Прохасько, Дзвінка Матіяш (двоє єдиних «не-поетів» серед перекладачів), Сергій Жадан, Кость Москалець, Остап Сливинський, Юрій Андрухович, Богдана Матіяш, Олег Коцарев, Юлія Стахівська, Маріанна Кіяновська, Олександр Ірванець та Андрій Бондар: кожен із цих авторів має власний доволі впізнаваний голос, і кожен так чи так залишив свій слід на Мілошевих текстах, відчитувати який – не менш приємна справа, ніж мандрувати поетичною біографією автора, раз у раз повертаючися від зрілости чи то навіть старости в молоді, ще вільненські, або трохи пізніші паризькі роки. За одиноким винятком вірша «Зустріч», поданого у двох перекладах (Костя Москальця та Олега Коцарева), тексти в антології не повторюються. Ба більше, чимало Мілошевих творів уперше з’явилися в українському перекладі. Тож принаймні для частини українських читачів антологія «підказуватиме» не лише «іншого», а й просто «нового» або принаймні «мало знаного» Мілоша.