Волоська – це одна з вулиць київського Подолу. „Вечірні крамниці вулиці Волоської“ – це книжка поетки, прозаїка й дослідниці образу Києва в дитячій літературі Галини Ткачук. Повість можна було б вважати дитячою (для молодшого шкільного віку), адже тутешні герої – тварини з дивовижними іменами (ворона Васса, білка Рататоск, голуб Сергієнко тощо), а крім того, тут є таємниця, тож діти, затамувавши подих, чекатимуть на розв’язку. Тут немає довгих складних філософських роздумів, які могли б обтяжувати маленького читача.

Втім, персоніфіковані тварини – зовсім не підстава для того, аби вважати книжку тільки дитячою. Та і взагалі, літературознавцям, які мають справу з текстами для дітей, відомо: добра дитяча література завжди несе поживу також для дорослого.

Нова книжка Галини Ткачук, на мій погляд, дорослим дає більше матеріалу для роздумів. Адже для читача, який має певний життєвий досвід, інтрига не лише в тому, як мешканці Києва – ворона Васса, білка Рататоск, голуб Сергієнко, кіт Роман, півень Павло, півень Пантелеймон, крокодил Валерій – переможуть приїжджих кота Барруха та інших котів і хом’яка Ярему, які викрали київські чари, а і в тому, що ховається за цими героями й за такою ситуацією. Надто просто було б асоціювати позитивних героїв із корінними киянами, а негативних – із „понаєхавшими“ – тут усе значно складніше, і годі шукати прямих паралелей – потрібно мислити цілісно, читати історію як міф.

Так, власне міф. Київ представлений у повісті не тільки чотирма літерами своєї назви, не стільки окремими топонімами, пейзажами (здебільшого тут зображено Поділ, один раз згадано майдан Незалежності й один раз – Софійську площу), а радше духом, особливостями у сприйнятті світу, самим світом, витвореним певним містом (бо не тільки місто існує в світі, а і світ існує в певному місті – просто в меншому масштабі). Звичайно, в цій книжці присутній і Київ містичний – тут є відьми, є „білий київський Місяць“, тут Поділ здатний огорнутися зеленим вогнем, який світить яскраво, але не пече, нічого не спалює... Та „містичний“ – це лише одна з іпостасей Києва у книжці Галини Ткачук. Київ багатоликий, але при тому цілісний і наповнений.

Книжка також про те, що є речі, які дістаються випадковим і незбагненним чином, не за заслуги. Але врешті-решт виявляється, що саме там, де ці речі є, їм єдино належне місце, бо тільки там вони можуть прислужитись якнайкраще. Викрадені чари саме тому київські, що тільки в Києві вони можливі. Напри- кінці виявляється, що тільки в Києві їх можна створити...

Інтерпретуючи, можна будувати чимало версій. Зараз, коли у всьому бачиш політику, можна подумати, що ця книжка – про чужу за духом владу, яка прийшла накрасти і втекти, але їй не вдасться забрати щось питомо київське – вона все одно не здатна буде користуватися цим як належно. Можна трактувати героїв як інтелігенцію, яку було покарано за гординю. Можна побачити, як ласі до чужої наживи заробляють, а наївні кияни можуть навіть виправдовувати дії шахраїв. Є також спокуса подумати, що роль пришельців (навіть якщо вони самі бачать її по-іншому) – внести свіжість, подолати застій у закритому середовищі, навчити інших цінувати те, чим вони володіють, осмислювати те, що їм даровано.

Але це всього лиш нинішні інтерпретації, які можуть змінюватися залежно від часу, в який читаєш цю книжку. Я впевнена, що через десять років ми будемо відчитувати в ній щось інше. А це тільки підтверджує те, що книжка робить власний внесок у творення міфу. Київського міфу.

Анастасія Левкова, Львів – Київ

Київський міф.