Гідність, іржі непідвладна.

28.05.2014

Іван Корсак. Мисливці за маревом. – К. : Ярославів Вал, 2014. – 272 с.
У видавництві «Ярославів Вал», у серії «Сучасний бестселер України», нещодавно вийшов новий роман Івана Корсака «Мисливці за маревом». Особливість цього твору частково вже розкривається в анонсі видання: «Це дещо химерна книга про те, що гідність людини не здолає навіть сокира ката. Сокира та вищербиться, іржа її сточить, а слово Данила Братковського непідвладне назавше іржі чи тліну.

А ще в книзі йдеться про кохання і гідність, які зі зброєю у руках, як поверне життя, боронити варто…»

Несхожість від попередніх книг вже в самій побудові оповіді, коли дія відбувається в різних часових просторах, – вдала така композиція, а чи ні, хай судить читач. Але гідність людська незмінно у книзі на першому плані. Іржа підкупу чи інша якась злостива корозія не раз чигають на душу людини і неабияка сила потрібна, аби вборонитись від неї.

Один з головних героїв роману «Мисливці за маревом» – Данило Братковський. Лише в останні роки він повертається в нашу історіографію. Водночас, у книзі дещо нове розуміння і потрактування цієї постаті.

Автор не може погодитися з тими, хто бачить Данила Братковського лише як релігійного діяча, борця за православ’я. Досить уважно перечитати його книгу «Світ, по частинах розглянутий», щоб упевнитися: Братковський належав до гуманістів і мислителів сімнадцятого-початку вісімнадцятого століття, які передували Вольтеру, Дідро й іншим. Це нітрохи не применшує роль і значення цих славетних мужів, просто з відомих причин ми погубили своїх велетів, своїх пророків.

У післямові до роману професора Східноєвропейського національного університету Миколи Кучерепи наголошується, що весь рід Братковських був тісно пов’язаний із Луцьким православним братством. І саме братствам, як і церкві в цілому, завше доводилося самотужки себе зусібіч боронити і ні від кого помочі не чекати. Показовий невигаданий факт наводиться у романі.

1803 року сталася велика біда – пожежа Хрестовоздвиженського храму, осердя Луцького братства. Подія набула розголосу, навіть імператорові доповіли – край уже був під російською займанщиною.

– Надлежит исправлению, – розпорядився той.

Розпорядження виконувати належало міністерству внутрішніх справ. Але то ще вельми висока інстанція, куди вища за дзвіницю нещасливої братської церкви, тож наказом міністра Олексія Куракіна «исправлением» займатися надалі повинен був губернатор Волині. А тому нецікаво цим клопотатися. Руйнувався храм із року в рік, доки від нього хіба цегла лишилася.

Врешті ухвалили використати ту цеглу з церкви на будинок, де розміщувалася тюрма і причт.

Із храму має постати тюрма – за неймовірною логікою життя розвивалися в ті часи події, що красномовніше за слова прояснювали суть окупанта.

Лише через вісімдесят з лишком літ зазвучала молитва у відбудованому храмі – коли знову відродилося Чеснохресне братство.