Є у нас видавництво – чемпіон з видання світових бестселерів. Називається «Країна мрій». Це саме воно видало українською вампірську сагу Стефені Маєр, «голодну» трилогію Сюзанни Колінз, «Щоденник слабака» Джефа Кіні… Одним із книжкових проектів, шалено популярних у світі, яким ще належить здобути належну популярність в Україні, є «Школа монстрів» Лізі Гаррісон.

Гадаю, багато кому траплялося бачити обкладинки зошитів, наручні годинники або й набори для рукоділля чи макіяжу із зображенням дивних дівчат: симпатичних юнок із клемами на шиї, порослими густою шерстю ногами, із лускатою шкірою чи в бинтах. Ото вони й були – монстри.

Школа і стосунки – ось ключові проблеми, які цікавлять підлітків, про яких пише Лізі Гаррісон. У школі Мерстон, де навчаються наші герої, все, як скрізь. Ворогуючі табори плетуть інтриги, красуні змагаються за першість, а їхні найкращі подруги – за можливість і собі погрітися в променях їхньої популярності. Хлопці грають у баскетбол і краєм ока поглядають – чи дивляться на них дівчата. Новенька, здається, знаходить перше кохання, а ботан-художник ніяк не може зважитися на рішучі кроки… Усі атрибути класичної шкільної історії тут є, ось тільки… Більша частина героїв – монстри.

Зірка місцевого баскетбольного клубу – син Горгони-медузи, носить темні окуляри і ховає волосся-змії під кепі. Ота дівчина – мумія, племінниця Клеопатри, а ота – донька Дракули… А починається усе із Френкі на прізвище Штайн, онуки Франкенштайна, яка вирішує кинути виклик дискримінації й урівняти монстрів правах зі звичайними учнями. Що з цього вийшло? О, тут історія на чотири томи потягне!

У кожному томі оповідь крутиться довкола іншої дівчинки, щоб читач зумів якнайкраще познайомитися з чималенькою громадою РАД (реалізована аномалія – диво) провінційного американського містечка Салем. І під кінець ви таки справді знатимете не лише, хто яку аномалію представляє, а і хто кого любить і хто з ким зустрічається.

Цьомки-бомки у книжці цікаві й веселі – дехто від них може й голову втратити! Але є тут і значно серйозніші речі, які роблять книгу не лише цікавою, а й корисною. Чого варті хоча би стосунки батьків-монстрів зі своїми дітьми! Авторка чудово показує їхню основу – взаємну довіру і повагу, які замінюють звичну для нас модель заборон-дозволів. Це і батькам варто почитати, надто якщо у родині є підлітки. Стосунки у школі теж прецікаво зображені, описано булінґ, а головне – як його позбутися і подолати.

Окремо хочеться згадати роботу перекладачки Наталії Тисовської, яка вочевидь закайфувала від нетипових героїв та героїнь книжки Лізі Гаррісон. Багата лексика, властива перекладам Наталі, на диво органічно звучить у вустах Френкі Штайн та її подруг. А новотвори, властиві конкретним персонажам історії, хочеться цитувати. Адже словечко «вольтово» на позначення захвату характерне для Френкі, яка, як відомо, живе на акумуляторах. У тій же ситуації єгипетська мумія Клео скаже «коштовно», а вовкулака Клодін кине «хай йому кігті»! Чим не приклад для наслідування?

Хоча звісно, ключова ідея серії – заклик не боятися оригінальності, лишатися собою попри все. Дискримінація за будь-якою ознакою – хай то колір шкіри, достаток батьків чи паралізуючий погляд – це те, проти чого повстають герої Лізі Гаррісон і опиратися чому закликають вони нас – читачів.

Когось роздратує надмір описів вбрань, косметики, фліртувань і мрій про кохання – що ж, це дівчача книжка, її так і позиціонують. І це той випадок, коли треба дозволити дівчатам бути дівчатами.

Революція у школі монстрів.