“Я з тих людей, хто цінує й дуже любить все технологічне. Поважаю машини в широкому сенсі цього слова.
Вони дарують нам час для, так би мовити, гуманітарного. Для сучасних дітей характерне природне співжиття з «машиною»,
а оскільки я пишу для них, то й взялася реалізувати ідею, яка народилася кілька років тому в середовищі близьких мені людей”.
Тетяна Щербаченко

Нова книжка Тетяни Щербаченко, чия «Панночка» стала першою адекватною часові та запитам дітей вітчизняною популярною енциклопедією для дівчаток, теж першопроходець на широких, але все ще вбогих обширах українського книговидання для дітей. «Як не заблукати в павутині» — перша СУЧАСНА власне українська не лише за мовою, а й за духом і, сказати б, поглядом на світ популярна дитяча книжка про Інтернет. А ще вона — чи не перший вітчизняний посібник із «мережевого виховання» для батьків доби інформатизації та глобалізації, чимало з яких не знаються на базових поняттях Інтернету, а головне, мало спроможні навіть наявні знання викласти дитині просто і зрозуміло.

На щастя, всупереч традиції писати популярні книжки для дітей, відштовхуючись від застарілих, а почасти й безглуздих шкільних програм, авторка від початку орієнтувалася на потреби та живе буття сучасної дитячої спільноти (має, до речі, трійко власних діток!). Відтак, її текст не грішить закостенілістю, поради не віддають стійким нафталіновим духом, а мова органічна сьогоденню. Чого варті одні лише дотепно дібрані українські відповідники іншомовних слів (як-то, «верстак», «пошуковець», «переглядач», «вкладень» тощо). Та найважливіше, що письменниця розповідає не те, що дитина мусить знати, а те, що їй знати ВАРТО! І робить це легко, весело й, водночас, дуже послідовно, логічно та виважено.

Слід відразу наголосити динамічне, розкуте та вигадливе оформлення книжки Дмитром Кузьменком. Зокрема, вималюваний ним образ напрочуд симпатичного, з власним характером і звичками комп’ютерного «Равлика» зажив на сторінках видання осібним повноцінним життям і буквально проситься у власну художню історію! Та й «Видавництво Старого Лева» зробило все від нього залежне, аби книжка вийшла зручною та привабливою саме для «комп’ютерної» дитини, звиклої до певного стилю і манери подачі інформації. Скажімо, структура книжки «підтримує» формат широко знаних серед користувачів ПК видань «для чайників», шрифти, колір і розташування текстових блоків на сторінці несуть не лише формальне, а й значне смислове навантаження, а малюнок не ілюструє, а доповнює, уточнює чи й заміняє текст. Як наслідок, звикла до динамічної «екранної» картинки дитина, читаючи дане видання, не втомлюватиметься від одноманітності традиційного книжкового викладу, а, отже, — ЧИТАТИМЕ!

За формою «Як не заблукати в павутині» — науково-популярний путівник-довідник, у шести розділах якого йдеться як про технічні питання існування Інтернет (сервер, браузер, провайдер, модем, bluetooth, wi-fi, QR-код тощо) та його змістове наповнення (пошуковці, торенти, обмінники, мережеві бібліотеки тощо), так і про засади «здорового способу існування» в мережі (тролі, боти, спам тощо) та морально-етичні та правові сторони її буття (авторське право, конфіденційність, веб-заробіток тощо). Від подібних дорослих видань книжку вирізняє прозорість і лаконічність викладу, зрозуміла алгоритмізована подача практичних рекомендацій і, найважливіше, — чіткий відбір і структуризація матеріалу, що дає змогу дитині крізь просту систему знань про суть, сенс і способи взаємодії певних мережевих явищ осягнути весь безмір уявлень про Інтернет як систему структурованих інформаційних взаємодій людської спільноти.

Авторка дає лише насправді слушні поради і лише щодо того, з чим дитина реально стикається у щоденній практиці роботи з Інтернетом. Скажімо, коли йдеться про віруси, то це цілком прикладні рекомендації щодо «догляду» за персональним комп’ютером, а коли розповідається про спам і банери, то не лише пояснюється, хто і навіщо намагається за їх допомогою заволодіти увагою користувача, а й даються поради, як уникати «інформаційного шуму». Водночас, Т. Щербаченко делікатно підводить юного (а почасти й дорослого!) читача до розуміння складних правових і морально-етичних проблем, пов’язаних із функціонуванням Інтернету. Так, вона неодноразово наголошує на важливості дотримання правил конфіденційності та авторських прав, розкриває причини появи та способи уникнення «надлишкової інформації» тощо.

Власне, досвід «Як не заблукати…» доводить, що ми спроможні адекватно реагувати на виклики часу, не зраджуючи засад традиційного духовного та морального виховання дитини. Йдеться зокрема про те, що авторка природно поєднує в книзі розповідь про суто технічні питання користування Мережею та питання етики і навіть духовності буття з нею. Це стосується не лише правил спілкування в Інтернеті чи його наповнення тощо, а й внутрішніх спонук до відбору інформації, потреби інформаційної чистоти мізків і компів як новітньої екології духовного.

Водночас, Т. Щербаченко вдалося знайти напрочуд правильний тон у розмові зі своїми сучасниками-дітьми. Вона — не ментор і не «старший товариш», який із висот власного віку й досвіду «спустився» до «малих світу цього», а звичайна розумна людина, у якої є час і бажання поговорити з іншою, нехай і трішки молодшою, але рівноцінною особистістю про цікаві для обох речі — сайти, торенти й обмінники, чати і браузери… Поряд із таким співрозмовником досвідченій у справі мережевого блукання дитині легко зосередитися на ще незнаному й цікавому, а дорослому та поважному читачеві — зізнатися у власній некомпетентності та з’ясувати незрозуміле .

А ще, «Як не заблукати в павутині» — спокійна книжка. В сенсі того, що її авторці (як і більшості сучасної молоді та дітей) Мережа жодним чином не шкодить… Це — не «ворог читання» й не «підступний світ», а лише ще один шматочок реальності, який має власну історію, географію, права та обов’язки, систему підтримання порядку і перспективи розвитку. Тому, ніяких страхопудних історій про «наслідки зависання в Мережі» тут не знайдете, хоча чимало корисного й мудрого щодо вірусів, спаму, конфіденційності, правил поведінки у соціальних мережах і користування віртуальними коштами тощо у книжці сказано.

Жодного разу Т. Щербаченко не «лякає» свого читача «потойбічними» мережевими загрозами і не намагається застерегти будь-кого від «поринання у віртуальний світ» (як і не заохочує марнувати у ньому час). Бо для неї Інтернет — така сама буденна реальність сьогодення, як вулиця, дитячий майданчик чи шкільне подвір’я, де теж, погодьтеся, таїться чимало неприємного чи й небезпечного! Але ж ніхто не намагається «спасати» дитину від потреби самостійно пересуватися містом, хоча цей процес стовідсотково «таїть загрозу»! Бо таке «спасіння» невідворотно обмежує розвиток дитини і призводить до зубожіння її навичок і спромог. Із мережею — те саме.

На сьогодні Інтернет — таке ж буденне середовище існування дитини, як і звичний нам дім, вулиця, школа чи магазин. На Мережу вже припадає певна частина нашого життя. І дорослі мають не остерігати, а ВЧИТИ дітей правилам поведінки в Мережі так само, як вчать поведінці на вулиці, в транспорті, в театрі чи в горах.

Переконана, що нова книжка Тетяни Щербаченко допоможе їм у цьому. Не лише підказавши, що і як саме розповісти дітям, а й задавши тон цієї розмови та, зрештою, визначивши найбільш перспективний кут зору на проблему та її вирішення.

Хто з вас не любить поблукати у Мережі?!.