Тимур і Олена Литовченки. Забути неможливо зберегти. - Харків: Фоліо, 2014.

Скажу відразу про себе: сиджу вдома у декреті із двома дітьми... Багато хто подумає: от він, рай! Але якщо чесно, то тільки згодом розумієш, як це нелегко.

Нещодавно зазирнула на ваш сайт і побачила книжка, яку я нещодавно прочитала, в списку на премію BBC. Не втрималася й вирішила поділитися враженнями, оскільки цей невеликий роман зачепив мене за живе. І гадаю, ще зачепить не одного читача.

Книгу придбала у новому книжковому магазині "Довженко. Книги. Кава. Кіно" (або щось у цьому роді) на вулиці Воровського. Потрапили туди випадково: просто проходили поруч, захотілося зігрітися, випити кави. Зайшли, відшукали, де там кава продається – і бачимо, як народ щось обговорює. В залі людей небагато було – десь чоловік 10. Допоки пили каву – послухали, стало цікаво.

У той вечір, виявляється, проходила презентація книг подружжя письменників Литовченків. Розповідали автори цікаво, навіть схотілося мені якусь їхню книжечку купити, що я і зробила...

Вибір припав на детектив "Забути неможливо зберегти": цих авторів я особисто не знаю, ризикувати не хотілося, тому й купила не дорожчі історичні романи, яких у них п'ять, а детектив. Щоб оцінити, так би мовити.

Повернулись додому запізно, почала читати, проте не змогла просидіти з книгою довго, оскільки засинала. Та ще й малі діти... Тому насамкінець закинула книжку на гостьовий диван на кухні й незабаром вже забула про неї. Коли ранком виходжу й бачу картину: чоловік читає цю книжку, причому без відриву, уважно, і п’є каву. Запитала, чи йому цікаво? Він щось угукнув і перевернув чергову сторінку. Коли пішов на роботу, то я знов взяла книгу в руки, бо стало цікаво, що ж його зацікавило там такого, чого я ввечері не додивилася?..

Початок роману, повторюю, звичайний і повсякденний, але від третього розділу стало дійсно цікаво: з’являється сякий-такий екшн, так би мовити. Не знаю, щоправда, чому чоловікові початок сподобався настільки, що він не закинув детектив – можливо, чоловіче сприйняття інше? Втім, повертаюсь до самого тексту.

Звісно, я не очікувала, що автори наважаться настільки глибоко проникнути в абсолютно різні життєві ситуації своїх героїв. Здавалось би, за останній рік Україна разюче змінилася. Але ж ні! Всі перипетії всіх історій, які описані в даній книзі, так би мовити, для "старого режиму", лишаються актуальними й тепер.

Ближче до середини почала дуже переживати за героїв роману. Було до сліз шкода дівчину, якій життя спочатку зламали, а потім позбавили загалом у варварський спосіб.

Шкода хлопця-спортсмена, що через чужі примхи став інвалідом... А якщо уважно придивитися, то навколо таке зустрічається скрізь – і все поруч з нами! Шкода було ще одну дівчину, яку підсадили на наркотики.

Трагічні долі. Автори оголюють нашу сувору дійсність і соціальну несправедливість... Коли люди через гроші втрачають своє людське обличчя, буквально крокують по трупах, ламаючи чужі долі,знищуючи мрії.

Загалом, не можу сказати після прочитання, що книга ця – так би мовити, чистий детектив. Бо він ще й гостросоціальний також! Більш того, за останній рік ситуація в Україні значно погіршилася,отже, у людей знов можуть виникнути проблеми з роботою. І не тільки у молоді. Це мені поки що пощастило, що я в декреті сиджу – а як іншим?! В книзі ж принаймні у двох героїв зламалася доля

під час різних криз. Нам усім якось треба буде це долати, коли настане мир... Роман змушує над цими речами замислитися.

І нарешті, здавалось би, логічний кінець детективу: журналіста Олега прибирають, бо фактично він сам став жертвою власної необачності й марнославства. З іншого боку, фінал здавався мені надто песимістичним: усі помирають, нікому немає діла до іншого... Думала, хоч тут книга втратить актуальність. Але ж ні! Знайшовся молодий колега голового персонажа, який завершить розпочатуїм справу, виправить усі його огріхи! Часто-густо такі справи лишаються незавершеними, проте хочеться вірити, що цей молодий чоловік все ж таки не схибить. Думаю, таким і був задум авторів.

Якщо вони вірять у молодь – спасибі їм за це! Замисліться – закликає книга!

І ще вважаю: багато є "свідомих громадян", які виборюють правду, намагаються викрити когось із почуття внутрішнього геройства. От саме вони повинні прочитати цю книгу й добре замислитися.

Детектив вийшов у авторів дещо філософським, з соціальним підгрунтям, але тим не менш, дуже актуальним. Не враховуючи початку, як на мене, твір читається переважно дуже легко і водночас змушує замислитися. Так, у нашому житті багато суперечливостей. Відповідно, багато хворобливих тем підняли автори у цій своїй книзі. Сподіваюся, що ми все-таки збудуємо нормальне суспільство, в якому поменшає бруду й інтриг. А перші "цеглинки" вже закладені, зокрема Тимуром й Оленою Литовченками: вони змушують нас, читачів, замислитися, в якому суспільстві ми живемо і яким чином можемо згодом поміняти ситуацію.

Головне - не бути байдужим.

А інше прийде згодом, вірю в це!

Головне – не бути байдужим: рецензія на книгу Литовченків.