Секрети чарівництва Галини Ткачук.

25.12.2014

Якщо ви думаєте, що знаєте про Київ все тільки тому, що живете тут три-п’ять-підставте Ваше число-… років, то Ви глибоко помиляєтеся. Навіть якщо Ви щодня ходите вулицею Волоською – не факт, що вона відкриє Вам усі свої секрети. Особливо якщо йдеться про крамницю "Каппадокія", де працює продавчинею Ворона Васса, яка снідає сиром (sic!), а на роботу часто запізнюється через те, що довго вагається, які їй сьогодні краще взути черевички.
Так от, про крамниці. Було їх на Волоській чи то сім, чи то дев'ять – навіть самі володарі крамниць достеменно не знали свого "ринку".
Що ж до "Каппадокії" - "тут були чорні оливки у зелених баночках, зелені оливки у банках білих, а ще дерев’яні ґудзики всіх можливих форм та розмірів. Були також різні дуже дивні речі, як-от: таблиця Піфагора, казки Езопа, теорема Фалеса та закон Архімеда. А також, звісно, загадковий апейрон вищого ґатунку у прозорих скляних баночках. Але, якщо чесно, вечірні крамниці вулиці Волоської існували зовсім не для продажу товарів. Це були місця приємних вечірніх зустрічей".
Оце, власне, і є квінтесенція таємного життя Подолу – не всі відвідувачі ходять сюди за покупками, не всі володарі крамниць знайомі один з одним, не завжди продавчиня знає, для чого вони сюди ходять – тому що інколи вони просто ходять сюди помовчати.
Але головна таємниця Подолу - загадкова речовина апейрон.
"Те, що відбувається за допомогою загадкової речовини, зазвичай залишається між тими, хто бачив це чародійство. Бо, як уже було написано, апейрон – дивний та незбагненний. І тому – кияни бояться сполохати чари, а отже – тримають усе в таємниці".
Зокрема, таємницею є те, як одного разу під впливом апейрону "увесь Поділ огорнувся зеленим вогнем, який світив яскраво, але не пік, нічого не спалював і не будив тих, хто спав".
Сюжет набуває детективних рис, коли у завсідника крамниці Каппадокія кота Романа щезає нерозмінний п’ятак (що одразу ж відсилає нас до знаменитого твору братів Стругацьких "Понеділок починається в суботу", однак Галині Ткачук, попри таку прозору кальку, вдалося не змавпувати весь сюжет).
Жителі Києва – а, як Ви вже здогадалися, це були тварини, що уміли говорити, мали свої професії та звички – починають скаржитися, що у них теж зникли цінні речі. Підозра падає на чужинців, що приїхали на кораблі без назви.
Далі у цьому казковому детективі на читача чекають і історії викрадення, і взяття заручників, і шантаж, і обман, і підкуп – одне слово, весь арсенал дії чужинців, що хочуть взяти Київ наскоком і заволодіти його таємницями.
Зберігаючи інтригу розв’язки, скажу натомість, чим ця книга може бути цікавою її юним читачам.
По-перше – це цікавість до історичних місць – та не лише Києва, бо в кінці книги, виявляється, подібна історія сталася і в Полтаві, і там теж було що вкрасти у тих, хто беріг секрети діда-прадіда (а у випадку київської білки Рататоск – баби-прабаби).
По-друге – це, вибачте на слові, мораль: жодну тонку субстанцію, як-от сімейну таємницю чи таємне вміння, просто так наскоком не відбереш, а якщо і відбереш – то не опануєш, а якщо вже і опануєш – то добра тобі це точно не принесе.
Ну а третє – це те, що справжнє диво можна створити тільки самому. Галині Ткачук вдалося створити диво цією невеличкою книжкою, яка нас закликає ще раз пройтися старовинними київськими місцями – а раптом десь у непримітному підвальчику на Волоській таки сидить у крамничці "Каппадокія" знаменита ворона Васса?..