"Зозулята зими" - своєрідна знахідка від Дари Корній

Співавторство Дари Корній з талановитою запорізькою письменницею Талою Владмировою стало своєрідним проявом тези «Схід та Захід разом». Вийшов гостросюжетний та містичний роман.

Було досить несподівано побачити на обкладинці одразу два імені - широковідому Дару Корній та Талу Владмирову - абсолютно незнайому письменницю.

Ідея книжки виникла у Тали Владмирової. Але одного дня вона вже не знала, що далі робити з героями. Тоді втрутилася Дара Корній. Письменниці "розібрали'' персонажів і працювали кожна зі своїми героями, але їм вдалося створити спільну історію. Детектив переплітається з містикою, зима тісно переплітає світ живих зі світом мертвих...

Стиль оповіді - від першої особи кількох абсолютно різних людей. Це вдалося, мабуть ще й тому, що писали авторки автономно, кожна про "свого" героя. Незвично - згодна. Але досить результативно.
Роман складається з семи розділів, всередині яких ведуться розповіді від головних персонажів. Всі дії відбуваються взимку в маленькому провінційному містечку (авторки вирішили залишити його безіменним). Зима це не тільки панорамне тло твору, а й ніби ще однин окремий персонаж. А власне зозулятами виступають померлі діти. От і маємо відповідь на питання чому така назва.

Напередодні Нового Року містечком прокочується ціла хвиля смертей. Усіх їх пов’язує те, що жертвами стають ті, хто винні в смерті дітей. Як виявляється помсту здійснюють… оті померлі діти. Здавалося б усе просто: злочинці покарані за свої злодіяння, але письменниці вирішили піти далі. Померлі діти лише виявилися знаряддям помсти в руках особи, яка займається некромантією. Всі описані в романі потерчата, упирі навіть у порівняння ніяке не йдуть з людиною.

Твір написаний настільки реалістично, що виглянувши у вікно бачиш ті ж самі картини, ті ж людські відносини, коли людина людині вовк («Homo homini lupus est», як говорили латиняни). Мимоволі закрадається думка, що може і в цьому місці з’являться зозулята зими… І стає трохи моторошно…

Трохи про героїв. Є українське місто, яке виступає місцем основних подій роману. Є також його мешканці (Олег та його бос Мстислав Маврикійович з родиною, приватний детектив Арсен, синок крутого батька - Ілько, таємнича вдова Марина Іпатіївна...) й випадкові люди, що потрапляють сюди під Новий рік (молода дівчина Руслана, яка нібито володіє незвичайними здібностями, дружина її брата - Тетяна, а також не зовсім звичайна дівчина Інна). Події, що розгортаються в романі, описують нам п'ятеро людей: Олег, Руслана, Арсен, Тетяна та Інна, кожен з них має свою долю, свої проблеми, свої прагнення, свої скелети в шафі. А тим часом в місті починають один за одним гинути впливові люди,а назовні спливає фатальний "список приречених на смерть"...

При цьому містом блукають привиди, відьми, упирі й діти-потерчата - неприкаєні душі...

Адже хто сказав, що маленька дитина, то янголятко? В цій книзі невинність крокує поряд із жорстокістю, а дитячі посмішки і малюнки на снігу змушуть дорослих замислитись про своє життя і може врешті щось змінити. І звичайно в цій книгзі є янгол(чи може декілька), бо в кожної людини має буди янгол... То що тут таке коїться - містика? Чи все-таки то вправний абсолютно живий ляльковод смикає за ниточки?

Книга надзвичайна. Захоплююча історія. Сучасна магія, реальна, жива, буденна, чи може просто дійсніть на межі з маренням хворої уяви? Вирішувати читачеві. Цікавий сюжет. Є в ньому щось нове, невимушене, наче сілька легенда чи оповіданнячко, яке поночі один одному переказують та жахаються, щоб у темному кутку не привиділось, хоч книга, я наголошую, містично не страшна, є в ній щось інше і я вважаю, це інше - сумління.

Дуже зворушила мене історія Єви (Евеліни) - сестри Олега, юної талановитої художниці. Один з улюблених моїх персонажів серед тих, яких створила Дара Корній.

Це одна з найкращих книжок, які я читала останнім часом. Раджу всім.

Людмила Давидова

"Зозулята зими" - своєрідна знахідка від Дари Корній.