«Персональний Майдан» Оксани Забужко.

06.06.2015

Український палімпсест. Оксана Забужко в розмові з Ізою Хруслінською / пер.з польською Д.Матіяш; за ред.І Андрусяка та О.Забужко. – К.: КОМОРА, 2014. – 408 с.



Цю книжку складно осягнути за один вечір. Але якщо вас тягне на роздуми про національну літературу, фемінізм, минуле та майбутнє батьківщини, то «Український палімпсест» – те, що треба для похмурих осінніх вечорів. Ніяких зайвих солодощів чи сентиментальностей. Виважений погляд на деякі історичні факти і власну долю. «Український палімпсест» складається з 16 інтерв’ю. Оксана Забужко назвала цю книгу «персональним Майданом». Стрімкий діалог з польською журналісткою Ізою Хруслинською перетворився аж у 400 сторінок дрібним шрифтом.



У першому інтерв’ю Забужко поринає в радянське минуле України. Вона розглядає цей епохальний досвід на прикладі своєї родини, яка зазнала переслідувань через політичні переконання. Авжеж, «український буржуазний націоналізм» – це доволі серйозне звинувачення на той час. Але Оксана Забужко попри цю складну ситуацію залишилася безнадійно буржуазною і, звичайно, українкою. Людиною, впевненою в тому, що «незалежність – це не одноразовий акт, це цілий процес». Письменниця з юності намагалася балансувати між дійсністю «періоду застою» і жагою до змін. Насамперед в неї було бажання, щоб Україна позбавилася так би мовити колоніального клейма СРСР. Сучасність яскраво демонструє: ця мрія Забужко ще не втілилася у життя, ні в політичному, ні в економічному, ні в культурному сенсі.



Письменниця вважає, що «сучасна Україна – це своєрідний мікс, через це вона залишається загадковою і для інших, і для самої себе». Шар самобутньої української культури давно знищили (згадаймо «Розстріляне Відродження» 30-х років). Замість цього радянська влада створила штучне пропагандистське середовище, в якому добре почувався письменник-функціонер, що виконує замовлення партії. Тож довгий час той невидимий, але конче потрібний для літературного процесу діалог письменника і читача був слабким. «Народна» радянська література мала опосередковане відношення до народу, існуючи у своєму соцреалістичному вакуумі.



Минув час, а українська література лише потроху приходить до тями, збагачується сюжетами і жанрами, відроджує свою цілісність. Тож Оксана Забужко, як автор роману «Польові дослідження з українського сексу», зробила свій внесок у розвиток сучасної літератури. Без нав’язливої офіціозності та вульгарності, незважаючи на провокаційну назву твору.



Згадуючі свої перші твори, Забужко розмірковує на тему роману: «Коли тобі сімнадцять років, ти ще не усвідомлюєш, що певні романи письменник може створити лише у зрілому віці». Якщо вже провести паралель, то сучасна українська література (можна ще ввернути модний вираз «постколоніальна») ще досить молода. Тому вона має небагато зрілих романів, що здатні вразити не лише українського читача, а й закордонного (хоч бельгійського, хоч зімбабвійського). Але обнадійлива перспектива існує. І якщо, врешті-решт, погодитися з Оксаною Забужко про схильність українців до бунту, то національна літературна революція цілком реальна у майбутньому.