Хто б міг подумати, що у 21 столітті мільйони українців, як 900 років тому один із них – літописець, писатимуть вже сучасний Літопис – Літопис Самовидців. Самовидцем в Україні став кожен українець, росіянин чи просто громадянин нашої держави, який вийшов на Майдан сам, або ж підтримував його іншим чином – добрим словом, грошима, матеріально. Який вірив в Україну і хотів її змінити.
«Літопис самовидців. Дев’ять місяців українського спротиву» – книга-калейдоскоп, яка складається із сотні розрізнених фрагментів – свідчень очевидців та думок учасників революційних подій. Сотні постів – сотні розрізнених пазлів, скласти докупи які може (та чи зможе?) лише сам читач. Складність завдання полягає у тому, що багатьох частин не вистачає. Книга не змогла вмістити всього того, що пережив кожен із нас минулої зими. І першого пазла, якого не вистачає – це вашого власного. Це відчуваєш, коли дочитуєш «Літопис… до кінця. Тому книга ні в якому разі не претендує на вичерпність.
Проте вона як ніщо інше дасть можливість знову пережити всі ті емоції радості, розчарувань, болю, ненависті, безпорадності, всеохопного щастя, братерства, взаємодопомоги і ще багато чого, які українці разом, як єдиний організм, переживали з листопада 2013 по липень 2014 років. Саме такий проміжок часу охоплює книга.
Як це не парадоксально, але як би ти не любив Україну, книга дасть відчуття, що є люди, які люблять її більше, і готові заради неї на більше. Тоді хочеться самому ставати кращим, бо ж такі герої – не на шпальтах газет чи в на екранах телевізорів, вони – по сонних домах, вкладаючи свою дитину спати, розказують про Майдан і співають з нею гімн. Вони пишуть зворушливі листи Миколаю і просять не крутих подарунків, а щоб припинилася литися кров. Вони самоорганізовуються і влаштовують локальні акції, про які говорить весь світ – коли 700 музикантів в аеропортах шести найбільших міст Укрїни виконали офіційний гімн Євросоюзу – «Оду до радості»; коли дівчата взяли люстерка і пішли з ними до «стіни» Беркуту – щоб ті подивилися на власне відображення і вжахнулися: «Невже це я?». Є вони навіть серед найбідніших, люмпенів, які не мають де жити і що їсти, але збирають гроші і купують «нашим хлопцям» бронежилети і каски.

Мова в книзі: упорядники проекту залишили орфографію та стиль усіх записів такими, якими їх написали самі автори, тому їхня мова жива та яскрава. Пости російською не перекладали на українську – книга вийшла білінгвістичною.

Цитати, що запам’яталися:
* Кольцо «девятки», сегодня [Донецьк]. Жду трамвая, слушаю оживленную дискуссию двух бабуль, каждой лет по 70 минимум. Тема сама собой разумеющаяся, Славянск. Даьше у каждой своя версия: «Слов’янськ здали, тепер там хунта, котра його розбомбила, місто продадуть американцям», и т. д. Другая бабка патріотка: «Да не сдали. а освободили от бандитов!!!». Прелесть в том, что патриотка говорит на русском,а «колорадка» - на украинском! Путин бы чокнулся (с) Darya Zorina.

* Сегодня ночью мой шестилетний сын дожидался меня с Майдана. Сонное чудо сразу затащило меня в постель и:
– Мамочка, как там НАШИ? Стоят?
– Стоят, сыночка, спи… давай сказку расскажу…
– Ты мне, мамочка, сказку не рассказывай, ты мне гимн тихонечко спой (с) Наталія Байкалова.

* Між іншим, у кого зірка в лобі, хто надто вживається в роль маленького наполеончика, не затримується на Майдані.
Взагалі на Майдані дуже популярне слово «ротація» (с) gloria_ma.

* Ця революція вже остаточно поділила людей не лише на своїх і чужих, прогресивних і відсталих, а що більш важливо – на тих, хто має серце, і тих, хто ніколи його не мав (с) Sashko Liutyi.

* Я русскоговорящий, одесский историк, написавший для российского ТВ сценарии «Истории Государства Российского», «Время Победы» и «Битвы за Москву», не могу уложить в свои мозги словосочетание «РОССИЙСКИЕ ОККУПАЦИОННЫЕ ВОЙСКА НА УКРАИНЕ»!!! НЕ МОГУУУУУ!!!!!»

* Мы откровенно презираем все империи, но безудержно любим все Республики (с) Ivan Khrapak.

* Мы универсальны, полилингвистичны, разобщены, разбросаны по свету, индивидуальны, мы каждый сам по себе уже боевой отряд – и в этом наша Сила. Только у нас могут бандеровцы охранять синагоги, евреи создавать сотни самообороны, русские быть украинскими националистами, а крымские татары скандировать «Крим – це Україна!» (с) Ivan Khrapak.

* Донбасс – странный край, населенный несчастными людьми, которые не умеют улыбаться. Людьми, которые не умеют работать, но умеют уставать. Не умеют зарабатывать, могут только выбивать и клянчить. Пассивно-агрессивная биомасса, которая колышется и пузырится в полудреме и видит сны о мифическом геройском прошлом [С. 203, Катерина Мола].

* Проблема в том, что избавиться от Донбасса никак нельзя, как бы далеко ты не уехал. Он оседает каменноугольной пылью на легких, это какая-то почти химическая зависимость, у которой есть такая странная побочка, как у любого расширителя сознания (с) Катерина Мола.

* Мне эта Украина, эта нищая, грязная, насквозь дырявая Украина, дала лечение, образование, возможность учиться зарубежом, дала работу, карьеру и зарплату. Провела канализацию в мою квартиру. Загранпаспорт мне вручила и поработала с другими странами так, чтобы они мне долгосрочные визы шлепали. Дала лаукосты и возможность видеть мир. Дала мирную жизнь и отсутствие страха на ночных улицах. Дала земляков, которые не называют людей хачами и чурками. Дала общество, которое меньше матерится и больше улыбается. Дала возможность самовыражения и волеизъявления. Дала свободу слова. Дала то неловкое чувство, когда эту свободу отбирают и за нее приходится бороться. Дала возможность бороться. И дала необходимость бороться. Даже желание вернуться из сытого ЕС в голодную нее. Значит, что-то все-таки в ней, кривой и хромой, есть (с) Aleksandra Kovaleva.

Вирок: Книга, яку не прочитаєш «залпом». Вона складається з безлічі моментів, які читач мусить пережити. Навіть дин короткий допис змушує відкласти «Літопис...» щонайменше на день і думати-думати-думати та справлятися із власними відчуттями.
А ще книга – вона наче брама, за якою – принципово нова Україна – незалежна, успішна, зі щасливими людьми, а поки – ти стоїш перед цими воротами, на яких наче стікерами наліплені усі ці фрагментарні спогади, дописи, уривки з пам’яті, і поки ти не перечитаєш і не переживеш (!) їх всі – зайти всередину тобі – зась. Бо там – вже перероджена нація. Переродитися треба і тобі.

Оксана Забужко "Літопис самовидців. Дев'ять місяців українського спротиву".