Революційний коктейль Оксани Забужко.

 
Революційний коктейль Оксани Забужко
Книжки за жанрами

Всі книжки (1552)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

07.06.2015

Рецензія на книжку:
Забужко Оксана. Notre Dame d'Ukraine : Українка в конфлікті міфологій

Про останню книгу Оксани Забужко написано й сказано вже багатенько, та все, здається, не про те. Власне, за старовинною традицією, мови більше про саму авторку, аніж про її книгу.

У приватних розмовах найчастіше доводиться чути, що «Notre Dame d’Ukraine» – черговий спосіб для пані Оксани «показати себе», розпушити хвоста, натякнути, що вона – «Леся Українка сьогодні», принизити Ліну Костенко тощо. Чи не більшість писаних відгуків рясніють критикою методології Забужко, пошуком у ній нераціонального зерна або знов-таки якихось нездорових інтенцій. Але, звісно, найбільш приголомшлива рецензія міститься на сайті «Мислене древо» (http://myslenedrevo.com.ua/studies/lesja/crit/oz). Вона дуже довга, але й дуже весела та пізнавальна і яскраво втілює цілу купу суспільних стереотипів – від патріархальних стереотипів про жінок до стереотипів «фізиків про ліриків». Що ж до цитат, то тямущому читачеві вистачить і назви статті: «Помилкові погляди Оксани Забужко на Лесю Українку».

Якось загубились у цьому всьому згадки про те, що «Notre Dame d’Ukraine» – не монографія, а «роман із текстом», тобто фактично есей, що розрісся до романних обсягів. Жанр, який передбачає лише науковоподібність, котра ґрунтується на авторській фантазії та художньо-публіцистичному мисленні, а не сувору методологічність. Додамо, що остання нечасто буває окрасою й суто наукового літературознавства. Отож, найповноцінніше, як на мене, було б читати цю книгу як вільні розміркування Оксани Забужко.

Потенційна революція?

Багато цікавого можна завважити у «Notre Dame d’Ukraine». Комусь здалося суттєвим, що Забужко завдала удару по міфу про лесбійські стосунки Лесі Українки й Ольги Кобилянської. Для когось тут знайдеться одне з перших у нашій актуальній культурі виразних посилань на непросту історію становлення християнських канонів. Як на кількатисячний наклад, не маю сумнівів, що ще багато хто зробить суттєві відкриття про досі сховані пласти української літератури ХХ, ХІХ й попередніх століть. Такій пізнавальності на всі смаки сприяє сама структура книги: паралельний «лінковий» запуск основного тексту та зносок, а також не зовсім лінійна послідовність розділів. До речі, ця послідовність, на жаль, відверне багатьох непідготовлених читачів.

Та головна роль нової книги Забужко, на мою думку, в іншому. Вперше адекватними й актуальними словами, без слинявого пустокаструльного пафосу концептуально піднято прапор «Високої Культури» та, в досить широкому розумінні, «шляхетності/моральності». Оксана Забужко пише про ці речі так енергійно, чітко і з розмахом, як колись писалося про майбутню перемогу авангарду, прості радості маскульту чи про повалення ідолів старої моралі. Ні, звісно, не вона перша, а хтось скаже, що не вона краща, але ступінь узагальнення, простоти (за суттю, а не формою), актуальності месиджа винятковий. Юлія Тимошенко як персонаж сюжету про Дон Жуана, історія України як війна «масонської» групи проти всіх, історія Європи як, за іншим відомим автором, «боротьба невігластва з несправедливістю», українська шляхта як карта захованих скарбів, спокуса спокоєм (запам’ятаймо цю співзвучність) як доля українського Фауста, «безпредєл» як філософська концепція – це лише деякі краплі коктейлю, замішаного на цікавій інтерпретації творів Лесі Українки.

Сьогодні багато хто робить вигляд, що не почув головного послання Забужко. Як свого часу не помічали декларацій модерністів, бубабістів чи комуністів. Звичайно, не кожна геніальна прокламація призводила до перемоги, але рідко яка перемога відбувалася без гарного «гімну». «Notre Dame d’Ukraine» уже стала фактом, здатним суттєво змінити ландшафти української культури. Чи дослухаються до цієї книги сьогодні або завтра, чи ні, але навіть якщо «революція» залишиться у потенції, проста і незле аргументована схема прямої залежності особистого, суспільного і мистецького щастя від гідності-з-великої-літери завжди знаходитиме прихильників, завжди буде міною під кожним Звичним Станом Речей.

Забужко й радянська культура

Здавалося б, що за дивна постановка теми? Яке відношення має Забужко до радянської культури?
Річ у тім, що рецензована тут книга чи не найяскравіше втілює принципову «антирадянщину» значної частини української інтелігенції. І це на тлі ностальгійних настроїв масового суспільства (зрештою, глибоку спорідненість глобалістичного маскульту й соцреалізму чудово доводить сама Забужко). Хай як парадоксально для багатьох виглядатимуть ці слова, та я переконаний: уже незабаром на часі постане завдання рятувати радянську культурну спадщину. Тобто від профанацій політиків та радіо «Мелодія» її вже не врятувати. Треба буде рятувати від інтелектуалів, своєю зневагою здатних на тривалий час вибити її з обігу, зруйнувати смислові зв’язки. Так, Радянський Союз спалив мільйони життів, так, він руйнував історичну пам’ять, ідентичність, гідність й інтелект. Але хіба це привід упритул не бачити художніх досягнень українського літературного червоного авангарду й модернізму, ігнорувати трагічну красу Дніпрогесу, заперечувати стиснуту, а тому особливо концентровану потужність найкращих зразків радянського кіно?

В одному з останніх чисел журналу «ШО» Оксана Забужко громила радянський мультик про Вінні-Пуха. Ведмідь, озвучений Леоновим, виявився в неї чи то «блатним», чи «комісаром»… Що ж, я захоплююся чудовою книгою «Notre Dame d’Ukraine», але скидається на те, що у відвоюванні права на гідне представлення ще однієї спадщини Оксана Забужко та її «закляті друзі» з інтелектуально-академічних кіл перебувають по інший бік «барикади».

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2007/12/19/oleh-kocarev-revoljucijnyj-koktejl-oksany-zabuzhko/">ЛітАкцент</a>

Олег Коцарев

(Джерело: Літакцент)

Реклама
Rambler's Top100