«Мізерія» Тараса Антиповича: Новий початок життя в майбутньому.

 
«Мізерія» Тараса Антиповича: Новий початок життя в майбутньому
Книжки за жанрами

Всі книжки (1569)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

21.08.2010

Рецензія на книжку:
Т.Антипович. Мізерія : повість

Обкладинка цієї зелененької книжечки нагадує обкладинку туристичного путівника. Звичайний шрифт, фотографія урбаністичного пейзажу – ласкаво просимо до нашого міста. Але - це обкладинка роману, який теж власне пропонує мандрівку, але в місце більш екзотичне та локалізоване набагато далі. Мандрівку в майбутнє. В таке чудернацьке та тьмяне майбутнє.

Тут людей звати так, як може наснитись тільки у швидкому сатиричному сні. Даблдекер, Шюзанна, Банч-Педейра, Прунський – люди-автобуси, люди-прутні живуть у майбутньому.

Герої майбутнього поводяться як персонажі Тарантінівсько-Гайрічивських фільмів. Форма викладу сюжету - аналогічна. Долі героїв, розповідь про які ведеться уривчасто та в уперемішку, по ходу книги перетинаються та взаємообумовлюють одна іншу. Роман - готова платформа для українського Гая Тарантіновича. Правда для зйомок пейзажів футуристичного мегаполісу доведеться їхати в більш техногенну столицю - Київ поки що недотягує.

На відміну від фільмів цих відомих кінематографістів, наше теоретичне кіно буде мати небанальну ідею, щось більше за різноманітні способи кинути всіх на гроші. Тарас Антипович, автор роману, як пишеться в передмові: «...намагався зафіксувати метафори нашого майбутнього...». Він каже, що: «...це майбутнє починається вже сьогодні. У ньому - інформаційна токсикація, шкідливіша за екологічне забруднення. У ньому - Тіло остаточно перемогло Дух. І все, що людина може вчинити путнього, - то звузити свій життєво-інформаційний простір до мінімуму, відсікти все зайве. Тобто прийти до Мізерії як нового початку». Як видно, це не та проблема - як зганяти до дому за годинником, щоб по дорозі горлорізи не перестріли. Це актуально, це оригінально, це просто, як все геніальне, це те, що не буде мати комерційного успіху в кінотеатрах.

Без зайвих вихилясів оповідь Тараса веде героїв до цього Нового Початку, який постає простим життям на місцевості, прототипом для якої послугувала (барабанний дріб) Чор-но-биль-сь-ка АЕС, точніше, кажучи, зона відчуження навколо неї. Вона виявляється більш екологічною ніж Карлові Вари, оскільки в містах із їх багатоміліонним населенням, заводами, фабриками, транспортом та ще чимось, що придумали до того часу, рівень забруднення давно зашкалив за чорнобильський.

Той факт, що автор є журналістом, до того ж відомим, не заважає йому розкуто ганьбити безкінечні потоки інформації, якими забиті інформ-агенства. Головний герой, журналіст, що працює в інформаційному комбінаті впадає від них в прострації, йому сняться кошмари, в який Інфа мордує його. Він кляне її найлайливішими словами, які можна знайти, й тікає від неї туди, в Чорнобиль. Виникає враження, що такі переживання – це фахова хвороба більшості нормальних журналістів.

Спостерігаючи в завершенні роману як тріо, Прунський, Даблдекер та Шузанна, по швецьки гармонійно живуть у селі, милуються тим, як росте топінамбур на подвір’ї, як плавають у ставку кислотні коропи (чергове чудо науки – риби-канібали, які самі регулюють свою популяцію: а їсти їх можна сирими) та заходить сонце, самому хочеться дременути в місце панування його святості Духу.

Вадим Грига

(Джерело: Сумно)

Реклама
Rambler's Top100