Ця книга мала би вийти друком ще торік, але автори трохи забарилися. Тому строк видання був перенесений спочатку на весну 2015 року, реально ж друкарські верстати запрацювали ближче до цьогорічного Львівського форуму видавців. Отже, якщо торік в колективній збірці "Україна - Європа" було надруковано повість "Мрійник" (по суті - вступ та 2 глави майбутнього роману з незначними переробками), то книга "Фатальна помилка" стала доступна читачеві лише тепер.

Втім, є в такому запізненні і свій безперечний плюс: адже за рік затримки події 355-річної давнини ще виразніше збігаються з реаліями сьогодення...

----------

Насамперед, поспішаю висловити подяку моєму давньому товаришеві Ігорю Каганцю: адже саме завдяки його статті "Юрій Немирич – лідер аріянства, полковник Богдана Хмельницького" (http://ar25.org/article/yuriy-nemyrych-lider-ariyanstva-polkovnyk-bogdana-hmelnyckogo.html) я звернув увагу на генерального писаря гетьмана Івана Виговського. Втім, засісти одразу ж за написання роману про Юрія Немирича було аж ніяк не можливо: ми з дружиною (і водночас моєю співавторкою) незадовго перед тим завершили роботу над романами "Пустоцвіт" (про Кирила Розумовського) і "Кинджал проти шаблі" (про Роксолану і Байду Вишневецького), вже накидали контури майбутнього роману "Шалені шахи" (про Василя Костянтина Острозького і Северина Наливайка). А тут - ще один сюжет!.. Забагато буде.

Коли ж нарешті витягнули відкладену на потім ідею з "портфеля", з'ясувалося, що того-таки 2012 року Іван Корсак, виявляється, вже випустив роман "Немиричів ключ":

Втім, розчарування від буцімто безнадійно втраченого сюжету минуло доволі швидко - варто було лише прочитати цей твір.

По-перше, Іван Корсак пише в історико-філософському ключі, приділяючи велику увагу прямому цитуванню історичних документів у тексті, а також намагаючись відтворити болісні роздуми своїх героїв про тяжку долю вітчизни. З нашої точки зору, це значно гальмує розвиток сюжету й не відповідає шаленому темпу життя на початку ХХІ століття. Тому ми з дружиною пишемо динамічні авантюрно-історичні романи, які цікаво читати людям різного віку, включно з дітьми та підлітками.

По-друге, Іван Корсак обрав доволі обмежений період життя Юрія Немирича, який постає в "Немиричевому ключі" одразу ж козацьким полковником - а на бік Богдана Хмельницького цей шляхтич перейшов буквально за пару тижнів до смерті гетьмана. Тобто, влітку 1657 року. Загинув же він чи то 30 серпня, чи навіть 1 вересня 1659 року. Епізоди з попереднього життя головного героя Іван Корсак подає лише спорадично - у вигляді згадок чи коротеньких ретроспекцій. Таким чином, письменник лишив поза сюжетом майже все життя (?!) свого головного героя:

- народження Юрія Немирича;
- його навчання в аріянській школі;
- його студіювання в Європі (де він, власне, й заразився республіканськими ідеями та написав філософічний трактат "Роздуми про війну з московитами");
- його одруження та народження старшого (улюбленого) сина;
- його кар'єра в мирний час;
- його участь в посполитому рушінні після початку Хмельниччини;
- його участь у Зборівській битві на боці поляків;
- безглузда трагічна загибель його старшого сина Томаса;
- його перехід на бік шведів під час Потопу;
- нарешті, сам момент переходу на бік українського козацтва.

З нашої точки зору, оминати настільки розлогий простір пригод аж ніяк не годиться. Юрій Немирич заслуговував не тільки на філософічні роздуми, але й на сучасний авантюрно-історичний роман. І ми його таки створили:

Звісно, оскільки йдеться про жанрову літературу, це наклало на наш твір певні обмеження. Ми не ставили за мету розбирати по кісточках аріянство (социніянство), писати про його переваги над православ'ям чи католицизмом - про це писав 3 роки тому Ігор Каганець (хоча онук Фаусто Паоло Соцціні й товариш юності Юрія Немирича - Андрій Вишоватий у нашому сюжеті фігурує). Ми не вдавались у розлогі філософствування, не виписували розлогі аллюзії із побудовою Вавилонської вежі - це зробив Іван Корсак. Ми ж написали пригодницький роман, дія якого розвертається наприкінці XVI - в першій половині XVII століть на українських теренах, бо хочемо показати людям, що наша історія - це таки наша історія, й вона не менш карколомна та багата на пригоди, ніж історія будь-якої іншої країни.

Тим паче, треба віддати належне Юрію Немиричу - справді видатній людині. Через його перехід від поляків до шведів, а згодом від шведів до козаків, а також через зміну аріянства на козацьке православ'я Немирича не любили ні поляки (бо польські історики вважали його зрадником), ані українці (бо за якихось 2 роки він так і не став для козацтва своїм, до того ж, на нього завжди падала тінь гетьмана Виговського, який буцімто прагнув здати Гетьманщину полякам).

Між тим, наситившись республіканськими ідеями ще під час студіювання в Нідерландах (зокрема, в Амстердамському університеті), Юрій Немирич прагнув перетворити Річ Посполиту на троїсту федерацію (а можливо, і конфедерацію) Королівства Польського, Великого князівства Литовського і Великого князівства Руського. Саме на останнє мала би перетворитися Гетьманщина, отримавши при цьому свого правителя, свій уряд, судову владу, армію та скарбницю:

Себе Немирич бачив великим канцлером нової федерації (конфедерації). Все це заклав до тексту Гадяцьких статей... І всі ці ідеї були "успішно" вичищені Сеймом! А от якби такого не сталося, Україна почала би розвиватися як самостійна європейська держава ще 355 років тому. Про більшу самостійність годі було і мріяти. Ті ж таки Нідерланди перебували під рукою принців Оранських, і нічого...

Просто таким був порядок у Середньовіччі: та чи інша земля мала належати до тієї чи іншої корони, а якщо ні - то "нічийну землю" мав повне право завойовувати будь-який монарх. Власне, саме цим порядком і були обумовлені всі зовнішньополітичні маневри українських гетьманів, бо вони могли пристати під владу або королівську, або таку, яку міжнародна дипломатія XVII-XVIII століть визнавали рівною королівській:

- під владу Речі Посполитої (польська корона);
- під владу Королівства Шведського;
- під владу Московського царства, а згодом Російської імперії;
- під владу Османської імперії.

Що ж до титулу верховного правителя Гетьманщини, то "Hetman" в перекладі з польської означає просто "воєначальник" (як і "гауптманн" в перекладі з німецької, на "НО" ця тема вже розглядалась). Це не малозрозумілий для європейців титул "князь" чи "великий князь". І не європейський "герцог", "граф", "барон" чи "віконт". Просто "воєначальник". Жодного натяку на королівську владу титул гетьмана не давав. Корона Данила Галицького - короля руського давно згинула з поля зору і перетворилась на подобу якогось міфу...

Отже, максимум, на який міг розраховувати Юрій Немирич - це підігнати "державотворчі" ознаки Гетьманщини під неписані європейські "стандарти". Що й давало у підсумку нове політичне утворення - Велике князівство Руське.

На жаль, не судилося... Але це аж ніяк не применшує заслуг Юрія Немирича перед історією та перед Україною!

P.S. Буктрейлер до нашого роману можна переглянути за оцим посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=HqmxR-46ihY

Мрійник.