Війна, правда, вигадка й реалізм.

 
Війна, правда, вигадка й реалізм
Книжки за жанрами

Всі книжки (1543)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

19.11.2015

Рецензія на книжку:
Івченко Владислав. 2014 : роман

Як запобіжне таким реакціям я рекомендую роман «2014» письменника Владислава Івченка, котрий ішов до великого реалістичного епосу не менш тернистим шляхом, ніж Євген Положій, але майже впорався з цим завданням, створивши масштабну хронологію, яка стартує від подій Майдану. Автор дуже переконливо змальовує різноманітні типи сучасного українського суспільства, аж під час читання хочеться іноді закричати «стули пельку!» котромусь із ватних співгромадян чи там «псевдо»-Історику – адепту «руского міра». Монологи й діалоги персонажів по обидві лінії фронту подаються з реалістичною прямолінійністю, хоча дещо втрачають вірогідність у перекладі українською мовою. Так само унікально відвертим є автор і в зображенні інших сторін життя: його персонажі часто й зі смаком справляють фізіологічні потреби, вони закохуються і займаються сексом (вибач, Андрію Кокотюхо…) і вони не є однозначно позитивними чи негативними. Івченко чесно говорить, що не всі йдуть на фронт із патріотичних міркувань – дехто ховається від братків чи від податкової, а хтось – хоче забути дружину-зрадницю; не всі виявляють подиву гідний героїзм – більшість боїться, власне кажучи, до всирачки… Як і інші автори воєнної прози, письменник не оминає дражливих чи травматичних тем, хоча загалом і тяжіє до геппі-енду: коли волонтерка потрапляє в полон до сепарів, її ґвалтують; але не вбивають – рятує життя дівчині колишній коханець її подруги по Майдану, який був беркутівцем, а став ополченцем.

Драматизм у «2014», як і в «Украх», згладжується типово українською іронією, виправданою навіть суто психологічно. У цьому романі Івченко не нагромаджує безцільно сумнівний гумор та фантастичні вигадки, як у пригодах «кращого сищика імперії» Івана Карповича Підіпригори чи «альтернативній історії» «Химер Дикого поля», але намагається крізь сміх передати абсурдність реального буття, тому всі колізії роману в цілому є вірогідними, тобто гідними віри. За одним печальним винятком, що неабияк зіпсував мені враження від твору, і цей виняток – бронебійний палець одного з персонажів, Бухгалтера, який отримав надзвичайні здібності після того… як його викрали інопланетяни. Інопланетяни, Карл! Цим пальцем персонаж підбиває сепарські танки, і спасибі, що не наздоганяє ворогів на драконі…

Одне слово, інерція багато важить. Але оk: я прощаю Владиславу Івченку цей палець, а Богдану Жолдаку те, що в «Украх» хлопчик збиває вертоліт із рогатки. Адже все одно повернення реалізму є безсумнівним! Що й казати, коли навіть метр і гранд низового гумору, містики й містифікацій Юрій Винничук у новому романі «Аптекар» уникає звичних для нього бурлеску й буфонади (і це негайно засмутило його фанатів), створюючи цілком вірогідну оповідку на тлі історичних декорацій Львова XVII ст.: про кохання ката до відьми, а відьми до… перевдягненої дівчини, а дівчини до аптекаря, так воно все в житті й буває… Жодних бородатих анекдотів, лише старовинні рецепти на кшталт «узяти двох новонароджених щенят, порізати їх на частини, вкласти до поливаного горщика разом із фунтом живих хробаків» і таке інше; ну, ще судноплавна річка Полтва і чорт, який розмірковує про феміністок, – теж цілком стерпно. До речі, війна опосередковано присутня й у романі Винничука – і як основа трактату Юрія Немирича про способи перемоги над московитами, і як підсвідоме передчуття Руїни, що настане після Хмельниччини.

Я не можу сказати, наскільки вкоріняться в нашій прозі ці тенденції нео-неореалізму, чи поширяться далі в маси (принаймні, гарний початок цьому покладено – навіть із невеликого переліку оглянутих тут романів зрозуміло, що серед них є твори на смак якнайрізноманітнішого читача: для тих, хто любить пафос, і тих, хто його не терпить; цінує документальний фактаж, любовні історії, національне просвітництво чи солонувату правду мать), але сама їхня присутність, на моє глибоке переконання, є позитивною, оскільки засвідчує рух до жанрово-стильової повноти сучасної української літератури.

Не можу відповісти й на питання, яке останнім часом поступається в популярності хіба проблемі Жадана й Нобелівської премії: «Коли з’являться українські Ремарки та Хемінгуеї?» Можливо, вони вже є, тільки пишуть під прізвищами Івченко й Положій, а можливо, ще воюють на передовій, віддаючись справі, яка зараз є більш важливою, власне, для самої перспективи подальшого розвитку української літератури. Усе це покаже час, слідкуємо далі за процесом.

Тетяна Трофіменко

(Джерело: Літакцент)

Реклама
Rambler's Top100