Книжковий огляд жовтня.

 
Книжковий огляд жовтня
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання
зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

24.10.2016

Рецензія на книжку:
Івченко Владислав. Третій фронт : роман

Не має натомість локальних обмежень гумор нової книжки Владислава Івченка «Третій фронт». Щоправда, не на користь реалізму: із відтворенням життєвої правди, що йому так добре вдалося в романі «2014», письменник, здається, зав’язав, повернувшись до старої доброї практики: стьоб і вигадка.

Отож, реалії військового протистояння з Росією набувають у романі гротескових до гомеричності рис. Третій (метафізичний) фронт боротьби очолює один із «фірмових» персонажів Івченка – його тезка Владюша з красивим прізвищем Бар-Кончалаба, найкращий у країні фахівець із чудовиськ.

Чудовиська в книжці поділяються на два види: ті, що атакують нашу землю за наказом кремляді (могутньої сили, яка керує всіма очільниками та народом Росії), і ті, що виступають на боці України.

Перші мають до болю знайомі кожній радянській людині імена, наприклад, гагарін («він махав руками і з пальців його летіли цілі ґрона ракет, що вибухали на землі»), зоякосмодем’янська чи валякотік («шапка-вушанка, перев’язана червоною смужкою, піонерська краватка на шиї, руки стискали гранати»), другі – традиційно українські, наприклад, Людина Борщу («у червоних шароварах, з намистом часника, кісткою в одній руці і скибкою хліба в другій, з чавунком на голові»), Салогуб чи Велика Мама.

На малюнках Андрія Єрмоленка, якими проілюстровано книжку, вони виглядають дуже колоритно.

Івченко нестримний у своїй фантазії і багато пасажів роману мимоволі викликають риторичний вигук «ну ти прогнав!».

Скажімо, описи чудовиська Ментожера, який їсть працівників правоохоронних органів. Або сцени епічної баталії в Києво-Печерській лаврі, коли з чудовиськами-содомітами борються Православний десантник та покійний митрополит Василь Липківський, а Владюша читає вголос «Катехизис» Стефана Зизанія…

Разом із тим, дається взнаки характерна риса івченківського письма – занадто багато букв. Із «Третього фронту» міг би справді вийти чудовий комікс, тоді як у своєму «повноформатному» вигляді текст часом пробуксовує на сюжетних поворотах. Утім, письменник Владюша великих текстів не боїться, майже так само, як не боїться кремляді Владюша-науковець, адже, як кажуть у народі, «чудовиськ боятися – Україну не врятувати»!

Читати неодмінно родичам, сусідам по під’їзду й просто пасажирам тролейбуса, аби вони остаточно переконалися, що валякотік – це погано; тим, кого не бісить думка, ніби Україна може бути врятована за допомогою Фестивалю борщу; хто хоче дізнатися, скільки прокурорів потрібно Ментожерові, аби наїстися.

Тетяна Трофименко

(Джерело: Новинарня)

Реклама
Rambler's Top100