Учасник гурту "Танок на майдані Конго" представив публіці свою першу книжку. Її не встигли побачити близькі люди Фоззі - Пелих та сестра Тетяна. Однак автор вірить, що виправдав їхні сподівання.
Книжки, написані відомими людьми з шоу-бізнесу, займають окрему нішу книговидання. У світовій практиці, напевно, немає такого публічного діяча, який би не працював над мемуарами чи збіркою казок для дітей. Серед зіркових авторів – Віл Сміт (Just the Two of Us), Джон Траволта (Propeller One-Way Coach), Мадонна (English Roses). Прикметно, що подібні видання незалежно від статусу автора підлягають об’єктивному рецензуванню у таких виданнях, як Time, The New York Times чи Guardian. Останнім прикладом зіркового бестселера можуть слугувати книжки Барака Обами Dreams from My Father та Change We Can Believe In. Втім, навіть згадування самим Обамою про ту чи іншу книжку підвищує її продажі на 40%, як це сталося з романом Джозефа О'Ніла Netherland, котрий розійшовся накладом 95 тисяч примірників.

Якщо говорити про відомих людей України, де відсутній повноцінний шоу-бізнес, за написання книжок беруться переважно політики (Леонід Кучма, Леонід Черновецький, Олександр Турчинов, Дмитро Табачник). Віднедавна непевні кроки у цьому напрямку почали робити і представники музичного бомонду. Першим освоїв цю ниву Кузьма Скрябін у 2006 році, видавши книжку Я, побєда і Берлін у видавництві Фоліо. Згодом у ролі автора спробувала побути й співачка Тіна Кароль, яка написала дитячу книжку Великі пригоди павутинки, наслідуючи приклад Мадонни. До кола місцевих співаючих письменників долучилася й Анжеліка Рудницька: крім вишивання картин і подушок вона зайнялася написанням дамських романів. У видавництві Літагенція сестер Демських на початку червня вийшла її книжка Пристрасна траса до щастя – щаслива історія про пригоди провінціалки у столиці.

Цього разу підкорювати книжкові полички супермаркетів узявся учасник гурту Танок на майдані Конго Фоззі (Олександр Сидоренко), який представив на розсуд публіки свою першу книжку оповідань – Ели воду из-под крана. У письменницькому дебюті Фоззі немає нічого несподіваного: за плечима музиканта – журналістська освіта, а останнім часом він проявився як цікавий колумніст у виданні Фокус. Радше слід було чекати на збірку публіцистичних текстів музиканта, однак Фоззі вирішив поекспериментувати у жанрі белетристики.

"Я зрозумів, що написав справжню книжку, о восьмій ранку 23 квітня, коли отримав сигнальний примірник", - каже Новинареві Фоззі. "До цього часу я розповідав друзям, ніби щось пишу. Це було постійне "ніби". Тепер залишається тільки спостерігати за відгуками в інтернеті. Поки що найбільш активно відреагувала харківська публіка, там моя книжка зараз на першому місці по продажу у найбільшому книжковому супермаркеті та інтернет-магазині. Але ж хочеться більшого розголосу по всій Україні. Тому почнемо книжковий тур з агенцією Артвертеп", - розповідає Фоззі.

"Коли ми прочитали рукопис, зрозуміли, що такої прози зараз бракує. Звісно, це не нове слово чи жанр в літературі, просто давно хотілося таких історій. Проза, у якій немає пафосу, але присутня певна етика", - говорить Завен Баблоян, представник видавництва Треант, у якому вийшли оповідання. Книжка Фоззі - це крок назустріч лояльним читачам, яким цікаво побачити характери реальних людей, що живуть поруч - так би мовити, без художніх субтитрів українською.

Сім історій відсилають читача до "буремних" дев’яностих років, які, на думку Фоззі, за виразністю, драматизмом і впізнаваними ознаками часу можна порівняти з бандитським Чикаго 20-х. Власне, на обкладинку книжки потрапила фігурка ковбоя з мішком грошей – як символ гангстерського романтизму, легкої наживи і наївних хлоп’ячих мрій.

Над кожним із семи оповідань пролітає тінь грошових купюр, довкола яких крутяться думки персонажів. В центрі уваги Фоззі - час виживання, а слова Ели воду из-под крана - випадкова фраза, яка асоціюється у автора з голодним побутом.

Фоззі обирає голодні дев’яності не лише тому, що йому самому є про що згадати (книжка присвячена покійній сестрі, разом з якою автор займався стихійним бізнесом). В умовах виживання особливо рельєфно проступають людські характери, за якими Фоззі спостерігає з очевидним задоволенням. З особливою теплотою автор говорить про епізодичного персонажа з оповідання Лучше всех – Зоряна з Яремче. З приводу його характеру і мовлення музикант консультувався з Ігорем Пелихом, який просив зробити його якомога симпатичнішим і добрішим. Потримати в руках книжку товариша Пелих не встиг.

Ели воду из-под крана - це перша спроба сценічного персонажа Фоззі заявити про себе як про літературного автора, Олександра Сидоренка. І хоча, за словами Фоззі, на звання письменника він не претендує, його оповідання можуть заохотити до читання не лише прихильників гурту ТНМК. В кожному тексті є безумовно сильні моменти, а найбільш пронизливим видається Пипетка - історія нездійсненої помсти і дитячих психологічних травм, історія зворушливого примирення і порозуміння.

В кожному оповіданні автор намагається розібратися в долі маленької пострадянської людини і простежити лінію її життя до самого кінця. Ледь не усіх героїв Фоззі переїжджає потяг, трамвай, отруює циганка чи забирають інопланетяни, кількох персонажів розриває бандитська вибухівка, а перипетії іноді розгортаються надто інтенсивно. Але герої залишаються для автора любими серцю олов’яними солдатиками без ніг, ковбоями свого часу, яким просто трохи не пощастило.

На відміну від повісті Кузьми Скрябіна про машину "побєду", де початок дев’яностих постає в бадьорому, гумористичному ключі (згадаймо епізод, коли у хлопців на кордоні з салону машини випали голі дитячі манекени), оповідання Фоззі написані у стримано-іронічній манері.

Навряд чи можна назвати цю книжку суто харківським текстом, бо тут зустрічається і курортно-бандитський шик Євпаторії, і емігрантський Париж. Проте у текстах читач побачить переважно міського мешканця-пролетаря, зі специфічним вокабуляром та уявленнями про щастя. Якщо намалювати середній фоторобот людини, про яку пише Фоззі - це буде чоловік у светрі Boys, із магнітофоном Sharp та спортивній шапочці "півник".

Для Галі, героїні оповідання Жень Женич, щастя - замовити живий виступ гурту Мумій Троль на честь свого самовбивства, заради чого вона продає квартиру. Для Ефи з оповідання Малый - ефектно виглядати у спортивному костюмі і вражати публіку промовами на поминках. Для Піпетки, успішного бізнес-аналітика з Москви - повернутися в українську провінцію і помститися кривдникам.

Порахувати кількість другорядних, побіжно згаданих персонажів, сусідів та приятелів у книжці неможливо. Надмірне бажання автора уточнювати і прикрашати оповідь несуттєвими паралельними лініями поки що зраджує в ньому дебютанта. Другорядний герой Гриша Рубель з оповідання Корабельный раввин терміново потребує наркотичної дози, але не має грошей, щоб додзвонитися дилеру. Він стає навколішки, молиться, набирає випадкові цифри на мобільному, і в такий спосіб поповнює рахунок на 25 гривень. Після цього Гриша подається у монахи. Таких побутових чудес у книжці безліч, усі вони могли би стати основою інших оповідань, однак автор розправляється з ними похапцем, лише окреслюючи парадоксальність епохи пізнього "совка".

Як можна зрозуміти з оповідань Фоззі, люди дев’яностих років щиро вірять в чудеса. В очікуванні дива перебувало все молоде покоління (щоправда, процес звершення дива тоді називався прозаїчно - "круто піднятися"). Для одних зразком для наслідування став Брюс Лі, Шварценегер, Цой та різні герої підпільних відеосалонів. Для таких, як єврей-шахіст Яша, героями були Віктор Корчной, який втік з СРСР, і Капабланка, який розкошував у пестощах жінок і в шампанському.

Оповідання оснащені "примітками перекладача" - авторським коментарем, який рідко додає гумору, але в цілому стає в пригоді тим читачам, які не знають подібної лексики: отвалить две кати за что-либо, хуна, штымп, хезать, засосать рюмку, отканать в сторону, лёвики, пиковый вопрос, бодяжить бензин, хапануть, сладкий лох тощо.

Маленькі люди в оповіданнях Фоззі фарбують машини, катають возики в аеропорту, чистять палубу і проводять час у психдиспансерах. Вони настільки маленькі, що їх можуть просто "забути", як Кастєта з останнього оповідання збірки, якого вербує агент позаземних цивілізацій, а місцева міліція, "раз он так удачно потерялся", вішає на нього кілька нерозкритих справ.

Текст не скочується до каталогізації усім відомих явищ десятиліття, чим грішить більшість молодих авторів сучасної літератури (які були кришечки на кефірі, якою була гра "п'ятнашки" чи вкладиші від жуйок). Кожен згаданий костюм Адідас - суворий контур чоловічих образів.
Якщо комусь бракуватиме у книжці Фоззі стилістики, філігранності чи літературності, або ж буде забагато Висоцького в цитатах, то співчуття автора кожному герою, знання його мови і готовність зрозуміти його мотиви це певною мірою компенсують. І здається, у музиканта Фоззі прибережена для читачів ще не одна ковбойська історія.

Цитати:

- "Украинцев в Париже почему-то было мало, Мирон кроме Алика, себя и Зоряна за всё время узнал только Женю из Донецка, который работал в церкви и нагло ездил по Парижу на бусе с крымскими номерами и надписью Ялтинский дельфинарий через весь кузов"

- "Бабушка Роза не пропускала ни одной программы Время и всегда умилялась, когда послы африканских стран в экзотических одеждах в конце своей речи говорили с ужасным акцентом "Спасибо за внимание".

Віра Балдинюк, Новинар

Фоззі: Ели воду из-под крана.